Люба була з тих, хто не прощатиме зраду. І Ігор це чудово знав. Ще на початку стосунків вона його попередила: якщо він їй зрадить, одразу піде геть. У цій ситуації фраза «помилитись може кожен» не працює. У сімейному житті права на таку помилку немає.
І все це знаючи та розуміючи, що дружина не жартує, Ігор все одно їй зрадив.
Закрутив роман із молоденькою секретаркою. Коли Люба дізналася, їй навіть смішно стало: це ж треба! Навіть прикро за таку банальну зраду, як у анекдоті. Міг би постаратися, і щось цікавіше придумати. А тут навіть напружуватися не довелося: секретарка завжди під боком.
Але від своїх слів вона не відмовлялася. Того ж вечора, коли їй все стало відомо, вона подала на розлучення, а чоловіка виставила.
Ігор, звісно, намагався вимолити прощення. Мовляв, у них донька десять років, вона переживатиме, давай не гарячкувати. Та й він усе зрозумів і усвідомив і більше такого не повториться.
Але ні про яке прощення і не йшлося. Ігоря чекала валіза з його речами та побажання щастя з новим коханням.
І так, у результаті він не порвав із тією секретаркою. Мабуть, вирішив, що раз з дружиною не вдалося все залагодити, можна продовжувати свій роман. Хоча Люба була впевнена, що він би все одно таємно зустрічався зі своєю коханкою, навіть якби Люба його й пробачила. А якщо не з нею, то з кимось іншим.
Тому все вона зробила правильно.
Доньці Лізі сказала все, як є. Люба вважала, що їхня дочка досить доросла, щоб повірити в якусь казку. Нехай знає правду. Адже рано чи пізно вона спливе, то навіщо брехати і щось вигадувати.
Але все ж, незважаючи на те, що чоловіком Ігор виявився поганим, батьком він був нормальним. Таким ось, середньостатистичним. Коли день народження у доньки пам’ятає, у якому класі знає. Навіть кілька подруг її за іменами може перерахувати. Звісно, не батько року, але також нічого.
Тому доньці вона інформацію піднесла досить м’яко, намагаючись надто вже не очорнити батька.
– Твій тато зустрів іншу. Ми з ним обговорили і зрозуміли, що нам не по дорозі. Тому ми розлучаємося. Але для тебе мало що зміниться. З татом ти бачитимешся часто, він також продовжуватиме тебе любити. Тож постарайся надто з цього приводу не хвилюватись.
Звичайно, Ліза засмутилася. А як же ж інакше? Але згодом заспокоїлася, та й маму вона розуміла. На тата була легка образа, але спілкуватись з ним вона продовжувала. Все ж таки це її тато, і вона його любить.
І все йшло чудово до певного часу. Кілька місяців Ігор і Люба один одного не чіпали, але в якийсь момент та сама секретарка, мабуть, вирішила всіма силами втримати біля себе чоловіка. Тому всіляко почала намагатися брати участь у його житті.
Ось вона й заявила, що хоче спілкуватись із дочкою Ігоря. Мовляв, хоче з нею подружитися, щоб вона сприймала її, як члена сім’ї. Бо ж вони мають серйозні наміри.
Про все це розповів Любі колишній чоловік.
– Я проти спілкування Лізи з цією твоєю Катериною, – сказала Люба. – Її моральні цінності не надто великі. Чого вона може навчити нашу дочку? Як відвести чоловіка з сім’ї?
– Ти перегинаєш! – розізлився Ігор. – Катя – дуже добра й мила. І вона справді хоче познайомитися з Лізою.
– Так, власне, вона може стати її подружкою. Вони ж за віком близькі. Скільки у них різниця? Років з десять? – сказала Люба.
– Взагалі-то, дванадцять, – огризнувся Ігор, а жінка ледве стримала смішок.
Самому скоро сорок, а туди ж. Молодшу собі знайшов.
– Загалом, я не хочу, щоб твоя секретарка спілкувалася з нашою дитиною!
– Вона – частина мого життя! І моя дочка у цьому самому житті грає величезне значення! А якщо ми одружимося? Так і ховати її від Лізи? – почав Ігор.
– Ой, як ти заговорив? А на весілля покличеш?
– Не будь такою єхидною, – сказав Ігор. – Я все вирішив. Катя спілкуватиметься з Лізою!
Звичайно, Любі заперечити б, відстояти свою позицію. Але вона вирішила зробити простіше. Хочеться Катрусі брати участь у житті дитини свого коханця, будь ласка. І нехай ця участь буде активною. Будь-яка допомога не зашкодить. А Катруся незабаром зрозуміє, у що вплуталася.
– Гаразд. Але якщо твоя кохана хоче спілкуватися з нашою дитиною, нехай тоді й допомагає. Адже діти не лише радість, а ще й відповідальність.
– Добре, – розгублено промовив Ігор, ще не розуміючи, з чого раптом така покірність. – І яким чином?
– Ну, у мене зараз роботи багато, а Лізу треба возити на інший кінець міста на танці. Там годину чекати, а потім відвезти додому. Відпустиш двічі на тиждень свою секретарку на годину раніше з роботи?
– Та не питання.
– Чудово. Та й у вихідні нехай Ліза до вас приїжджає, уроки з нею зробите.
– Я тільки за.
Було видно, що Ігор погоджується на все, зовсім не цікавлячись думкою Каті. Але Люба подумала, що йому не вперше всі обов’язки на жінок, які люблять його, перекладати.
– Ось і домовились! Бувай.
Люба поклала слухавку і посміхнулася. Цікаво, як швидко здасться Катруся? Ну а якщо не здасться, доведеться і справді її в сім’ю приймати.
Звичайно, Люба спочатку поговорила зі своєю дочкою. Пояснила їй, що якщо вона не хоче знайомитися з батьковою дівчиною, змушувати її ніхто не стане. І якби Ліза сказала категоричне «ні», Люба подзвонила б Ігореві і все скасувала. Бажання дочки для неї важливіше, аніж бажання насолити колишньому та його коханці.
Але Лізі, мабуть, було цікаво, тому вона погодилася.
Люба, на жаль, не знала, як відреагувала Катя на те, що на неї звалили деякі обов’язки. Та й на те, що донька Ігоря буде з ними на вихідних. І мало того, що її потрібно буде розважати та годувати, так ще й з уроками треба буде допомогти.
Але Любі подобалося, що в неї звільнилися вечори, коли в Лізи танці. А ще вона була не проти побути сама на вихідних.
Але щастя тривало недовго, втім, як і Люба підозрювала.
Вперше Катруся приїхала по Лізу, щоб вести її на танці, самовдоволено посміхаючись. Мовляв, я скоро тебе в усьому заміню.
Люба ж їй усміхнулася, махнула дочці ручкою, а потім поїхала пити чай.
Але це лише здається, що нічого складного немає, щоб відвезти дитину через все місто. А потім ще годину чекати її під дверима. А насправді це дуже вимотує.
І ось уже через два тижні Ігор зателефонував Любі і сказав, що Катя сьогодні зайнята і не зможе відвезти дочку.
– Нічого не знаю, я маю плани, – сказала Люба. – Вези сам тоді.
У результаті приїхала все ж таки Катя, явно зла і роздратована. Але Люба й не сумнівався у колишньому чоловікові. У делегуванні обов’язків йому не було рівних.
– Я востаннє везу, – сказала вона. – Мені це незручно.
– А Ігор сказав, що тобі тільки в радість, – невинно сказала Люба.
– Мало що він сказав! – рознервувалася Катя.
Потім Ігор почав просити, щоб Ліза не кожен вихідний у нього була.
– Нам теж хочеться побути вдвох.
– Вам чи Катрусі? – хмикнула Люба.
– Яка різниця? – буркнув чоловік.
– Та я й не проти. Але, розумієш, у мене на вихідні справи є. Поки що доведеться потерпіти.
Через місяць Ліза розповіла мамі, що тато й Катя розлучилися.
Люба такого результату не очікувала. Думала, що Катя просто зізнається, що не вдалося їй це спілкування з донькою чоловіка, а вона, мабуть, зрозуміла, що на неї чекає в майбутньому і вирішила втекти.
Коли секретарка кинула Ігоря, той різко згадав про колишню дружину. Почав підбивати клинці, розказував, мовляв, він все ще її шалено любить. І цей досвід показав йому, що кращу за Любу він не знайде.
Але проблема в тому, що Люба знала, що може знайти собі чоловіка, набагато кращого, аніж Ігор. А навіть якщо ні, то їй і без нього чудово живеться. Вона, можна сказати, на курорт потрапила, коли Ігор пішов. Виявилося, що користі від Ігоря у їхньому сімейному житті було мало, а ось проблем і турбот він підкидав постійно.
Тому Люба відмовилася спробувати відновити стосунки. І хоч би як старався Ігор, як би не співав про кохання, все одно отримав відмову.