Ольга поправила пасмо волосся і непомітно оглянула кімнату. Її думки лунали десь далеко — вона, як і будь-який письменник, почала помічати деталі та думати, що ж згодом можна використати у своїй роботі.
– Ти пишеш? — пролунав голос біля неї.
Вона обернулася і побачила високого чоловіка, що тримав у руках чашку.
– Чому ти так вирішив? — запитала Ольга, намагаючись зрозуміти, що видало її.
— Ти дивишся так, ніби робиш позначки в голові. Я знаю цей погляд, він зробив ковток і додав, я Ігор, журналіст. У нас із письменниками це спільне — завжди думаємо, як звернути побачене в слова.
Ольга трохи посміхнулася і простягла руку:
– Ольга. Письменниця. Кілька книг видала, але світ ще не знає моє ім’я, якщо ти розумієш, про що я.
Ігор розсміявся, і цей сміх одразу розташував дівчину до нього.
— Письменниця середньої руки? Дуже цікаве визначення!
Ігор зробив ще один ковток.
— Я достеменно знаю, як це. У журналістиці іноді здається, що ти робиш все правильно, а світ довкола все одно дивиться в протилежний бік.
— Але ж ти вже отримав кілька нагород, якщо не помиляюся? — Ольга знала це від своєї подруги, Ірини, яка згадувала Ігоря, коли кликала Ольгу в гості.
— Є таке, — він трохи знизав плечима, ніби нагороди були не такі вже й важливі, — але завжди хочеться більшого. Так і в тебе, правда?
– Правильно, – кивнула Ольга.
Вони обоє замовкли, посміхаючись один до одного. І щось у цьому мовчанні здавалося таким правильним, таким природним. Це була мить, коли люди інтуїтивно відчувають, що зустріли когось, хто може стати частиною їхнього життя.
— А ти любиш подорожувати? — несподівано спитав Ігор, перериваючи тишу.
— Люблю, але, якщо чесно, мої подорожі найчастіше обмежуються уявою. Можу описати Париж з такою точністю, ніби там була, хоч ніколи не літала до Франції, — зізналася Ольга.
– Ну, це вже непогано, – Ігор засміявся, – а як тобі ідея подорожі до реального Парижа?
Ольга з цікавістю подивилася на нього:
— Ти просто так запрошуєш незнайому письменницю до Парижа? — вона намагалася звести розмову на жарт.
– Ні, не просто так, – відповів він серйозно, – мені здається, що ми не залишимося незнайомими надовго.
Вони засміялися.
Минуло лише кілька тижнів після того вечора, але Ігор та Ольга вже не уявляли життя одне без одного. Вони вже навіть обговорювали, у кого житимуть.
— Ти певен, що це правильне рішення? — спитала Ольга, лежачи на дивані поруч із Ігорем.
— Швидко, але мені це навіть краще! Коли немає сумнівів, коли все здається правильним, – він подивився на неї і додав. – Це як писати главу, яка сама диктує себе. Ти просто йдеш за нею, бо знаєш, що саме так і має бути.
Ольга задумливо кивнула.
— Може, ти маєш рацію. Іноді треба просто слідувати за відчуттями.
За кілька місяців вони вже шукали нову квартиру та планували весілля.
Минуло кілька років. Ігор та Ольга були щасливо одружені. Здавалося, що в їхньому житті все йде ідеально. Однак за зачиненими дверима все було далеко не так райдужно. У той час, як Ольга була занурена в роботу над новою книгою, Ігор перебував у творчій кризі.
Він цілими днями сидів перед комп’ютером, безпорадно дивлячись на порожній екран. Раніше журналістика була його пристрастю, він міг легко знаходити натхнення у кожному дні, у кожній зустрічі, у кожній розмові. Але останні півроку були справжнім випробуванням. Статті, які він пропонував редакціям, відхилялися одна одною. Його тексти здавались нудними, наче всі його ідеї випарувалися.
Ольга, навпаки, все частіше залишалася за своїм столом допізна, працюючи над новою книгою з непідробним ентузіазмом. Ігор бачив, як її очі світяться, коли вона йде у світ своїх текстів, і це дратувало його ще більше. Він не міг зрозуміти, чому вона приховує чернетки від нього. Заздрість переповнювала його.
Одного вечора, коли Ольга пішла на день народження подруги, Ігор залишився вдома на самоті. Він ходив квартирою, не знаючи, чим зайнятися. Його думки знову повернулися до Ольги та її проєкту. Він почував себе на межі. І, піддавшись імпульсу, вирішив зазирнути в її записники, які вона завжди прибирала в шухляду столу.
“Що вона може там ховати?” — вкотре подумав він. Спочатку йому було ніяково, він розумів, що це порушення кордонів. Але цікавість взяла гору.
Його погляд упав на товсту папку з написом “Історія сім’ї Бондаренків”. Він почав перегортати сторінки і невдовзі поринув у текст. Історія, яку писала Ольга, була разючою..
Ігор був приголомшений. Текст Ольги був настільки живим, деталізованим та драматичним, що чоловік буквально ковтав абзац за абзацом. У папці були вирізки з газет та витяги з архівів. Неймовірно, але історія була реальною. “Боже, це ж зробить фурор!” – подумав Ігор. Це була та сама тема, яку він шукав останні півроку, тема, яка могла б повернути його на сторінки провідних видань. Історія цієї сім’ї була ідеальним матеріалом для статті або навіть цілого циклу репортажів. Він знав, що коли візьметься за це, то зможе зробити блискучу роботу.
Ігор вирішив діяти. Він сів за комп’ютер і почав набирати чорновий текст статті. Вперше за довгий час його руки легко ковзали клавішами. Ніч пролетіла непомітно. До того моменту, як Ольга повернулася додому, Ігор вже зробив перші нариси, і в його голові з’явився чіткий план, як розвивати цю історію.
Коли двері відчинилися, Ігор швидко зачинив ноутбук і підвівся з дивана.
– Як вечірка? — спитав він, намагаючись спокійно говорити, коли дружина увійшла до квартири.
– Звичайна, – відповіла вона, знімаючи пальто. – Розмови, ігристе, нічого особливого. А як ти? Чим займався весь вечір?
— Так… Просто читав, намагався придумати щось нове, — відповів чоловік, намагаючись уникати погляду дружини.
– Зрозуміло. Сподіваюся, у тебе вийшло, вона посміхнулася.
Ольга пішла до спальні, а Ігор видихнув. Він не попався.
***
Ігор тримав свою статтю потай від Ольги вже кілька місяців. Він навіть з’їздив у те село, в якому жила та сімʼя, провів інтерв’ю з нащадками тієї самої родини, зробив унікальні фотографії та зібрав матеріал, який здавався йому справжньою сенсацією. Повертаючись додому після експедиції, він ледве стримував радість, передчуваючи, як його стаття зробить фурор у журналістських колах. Але думки про дружину не давали йому спокою. Він сподівався, що Оля зможе все зрозуміти. Треба тільки знайти час, щоб відкрити її.
Ольга зауважила, що чоловік став якимсь іншим. У їхніх стосунках з’явився холод, недомовленість… Але вона думала, що причина цього — творча криза чоловіка і намагалася довіряти йому до останнього. Поки одного разу доля не розкрила перед нею всі карти.
Прогулюючись центром міста, Оля зіткнулася з Сергієм, редактором журналу, де працював Ігор. Вона була рада побачити його, до того ж їй дуже хотілося поговорити про Ігоря. Затишшя в його кар’єрі турбувало Олю. Сергій, побачивши її, широко посміхнувся та підійшов.
– Ольга, привіт! Як справи?
— Сергію, привіт! Дуже рада зустрічі. У мене все добре, а ось Ігор…
— А Ігор нас усіх здивував! Таке повернення! — сказав Сергій із явним захопленням.
Ольга спохмурніла, не розуміючи, про що йдеться.
– Що за повернення?
— О, це ж шедевр! — Сергій з ентузіазмом розповів Ользі про проєкт Ігоря, навіть не подумавши, що дружина має знати про чоловіка більше за нього. — Історія про одну цікаву українську сім’ю. Такий матеріал – це справжній прорив, повір мені.
Ольга застигла. Вона повірити не могла в те, що тільки-но почула.
– Що ти сказав? — ледве вимовила жінка.
– Ігор просто молодець! Таку тему знайшов… — Сергій раптом помітив її обличчя і замовк. — Олю, ти в порядку? Стривай, а ти хіба не знала? Ви ж чоловік та дружина…
Ольга не відповіла. Вона швидко встала і, не сказавши жодного слова, вийшла з кафе.
Як він міг? Як він міг забрати мою історію?! — думала вона, поспішаючи додому.
Ольга сиділа на дивані, її обличчя було блідим, а очі червоними від сліз. Увійшовши додому, Ігор здивувався.
– Олю, щось трапилося? — спитав він, знімаючи куртку.
Його дружина повільно підвелася і підійшла до нього. Її голос тремтів.
– Як ти міг? – прошепотіла вона. — Як ти міг влізти в мої чернетки? Як міг забрати мою роботу?
Ігор застиг, розгублено дивлячись на неї. Його руки похолонули. Він попався. Навряд тепер можна було розраховувати на розуміння з боку дружини.
– Олю, послухай, – почав він, намагаючись підібрати слова. – Я просто побачив цю тему… Я був у такому безвиході. Кар’єра стояла на місці, мене ніхто не публікував… Я побачив у цьому шанс повернутися до життя, знову відчути себе справжнім журналістом!
– Це була МОЯ історія, Ігоре! – Вона перейшла на підвищені тони. – Я працювала над нею місяцями! І ти навіть не спромігся розповісти мені! Ти просто забрав її, і взяв в роботу за моєю спиною… Ти розумієш, як це низько?
Ігор простяг руки і спробував торкнутися дружини. Оля відсторонилася.
— Олю, зрозумій, то була можливість для мене. Я знову відчув вогонь, зрозумів, що можу знову творити. Це було… Це було потрібно. Для мене. Для моєї кар’єри.
– Для тебе? — вона гірко засміялася крізь сльози. — Все для тебе завжди. А щодо мене? Що щодо моєї кар’єри? Ти не думав про те, як я буду далі?
Ігор не зміг нічого відповісти. Він просто дивився в підлогу.
— Ти маєш вибрати, Ігоре, — сказала Ольга, зібравши всі свої сили. — Або я, або ця стаття. Якщо ти не відмовишся від публікації, то нашій родині кінець.
Ігор не очікував почути це. Він не вірив, що Ольга не розуміє, наскільки важливим для нього є цей матеріал.
– Не треба так, Олю, – тихо сказав він. — Ти ще напишеш свій великий роман… Але я не можу відмовитись від цієї статті. Вона вже в роботі…
Між ними повисла зловісна тиша. Ольга раптом усвідомила, що ці слова не просто відповідь, а результат їхнього спільного життя. Вона з переживанням зрозуміла, що амбіції Ігоря завжди будуть важливішими за неї. Його прагнення до успіху завжди стоятиме вище за їхні стосунки.
– Зрозуміла, – сказала вона тихо, опустивши голову.
Вона взяла сумку і вийшла з квартири, залишивши чоловіка стояти в тиші. Ігор не спробував її зупинити.
У кімнаті послухалася вібрація телефону. Ігор примружився, намагаючись знайти джерело цього неприємного звуку. На екрані було ім’я його знайомої — Ганни, радіоведучої, яка завжди була в курсі останніх новин, особливо скандальних.
– Алло? – пробурмотів Ігор, підносячи телефон до вуха.
— Ну що, даси коментарі? — пролунав уїдливий жіночий голос.
Ігор підвівся на ліктях, все ще не до кінця розуміючи, про що йдеться.
– Про що ти? — спитав він.
— Ти ще не знаєш? Оля, твоя колишня дружина, випустила книгу. Цього разу я навіть можу назвати її вдалою, — Ганна навіть не приховувала сарказм.
Ігор напружився. Оля. Він давно не чув її імені. Минуло вже п’ять років з моменту їхнього розлучення. Життя закружляло його в інших турботах – кар’єра, нові проєкти. Він намагався не цікавитись, що там у Олі за трудові подвиги. В глибині душі йому було важко. Важко від власної підлості.
– І що з того? Письменники іноді випускають книжки. І буває таке диво, що й до них приходить успіх,— процідив Ігор.
– Та ти послухай. Книга про судовий розгляд між чоловіком та дружиною. Вона звинувачує його у плагіаті. Вгадаєш, хто там у головній ролі? — Ганна насилу стримувала сміх.
Ігор відчув, що йому стає не добре.
– Що? — вигукнув він. — Оля написала про мене книжку?
— Не тільки про тебе, любий. Як ти привласнив її роботу і як відмовився від сім’ї заради премій. Називається “Чужі руки в чорнилі”. До речі, книгу вона присвятила тобі. Символічно, не знаходиш?
Ігор застиг. Він згадав, як їхній шлюб розпався через його амбіції та помилку, яка, як він думав, давно залишилася в минулому. Він був упевнений, що справа забута.
– Присвятила мені? — перепитав він, насилу вірячи в те, що відбувається.
— Ага, на початку книги. Як романтичний жест, тільки знаєш, із протилежним ефектом, — Ганна хмикнула. — Оля зробила неймовірну роботу. Ти виглядаєш там повним негідником, я навіть вибрала б слово гірше, але не можу. На роботі.
— Це лише роман, — сухо відповів Ігор, починаючи приходити в себе. — Це нічого не доводить.
— А ось тут ти помиляєшся, — голос Ганни став серйознішим. — Ця невизначеність надає історії більшої ваги, розумієш? Тепер уся країна обговорює вас. Готуйся втратити всі свої нагороди та регалії, Ігоре. І краще, якщо ти даси коментарі мені перший, ніж вона. — Ганна скинула виклик, потираючи руки в передчутті сенсаційного інтерв’ю.
А Ігор… Ігор мовчки дивився в стелю, усвідомлюючи, що слова Ганни не мають сенсу. І тепер цей бумеранг повернувся до нього.