Марина та Андрій збиралися одружитися. Перед самим весіллям у них відбулася розмова. Звичайно правильно, краще обговорити всі, особливо фінансові питання одразу.
– Марино, мені мама підказала, як вести наш сімейний бюджет.
– Ну і як? – Марина розуміла, зараз піде щось дуже цікаве. – Говори, а потім ми подумаємо.
– Тут і думати нема чого. У нас із тобою по квартирі. Ти, напевно, захочеш залишитися у своїй. Я згоден. Сперечатися не буду.
– Це вже добре.
Марина справді хотіла залишитися у своїй, робота поряд, до батьків два квартали, та й квартира її більша. Бабуся з дідом мали трьох дітей, але живим залишився лише батько Марини, який і успадкував трикімнатну квартиру. Інших спадкоємців не було. Тепер у ній жила Марина, а невдовзі житиме й Андрій. Марина мріяла мати щонайменше двох дітей. Все дитинство вона мріяла про братика чи сестричку, але у мами почалися проблеми зі здоров’ям. Зате квартиру ділити не треба, промайнула думка у неї в голові. Але чомусь стало сумно. Батьки Андрія купили по однокімнатній квартирі йому та його сестрі.
– Ти слухаєш?
– Слухаю, кажи.
– Мою квартиру я здаватиму в оренду.
– Правильно, хай приносить гроші.
– Тепер про гроші. Гроші зі здачі її будуть лише мої.
– Тобто до сімейного бюджету вони не підуть?
– Ти правильно мене зрозуміла. Квартира моя, гроші – мені. Ми матимемо спільні гроші на продукти.
– І на комуналку.
– Але ж квартира твоя!
– А житимеш де? Вода, світло, газ. Плюс миючі засоби, порошок, засоби для прибирання.
– Ну, ти ще заміж не вийшла, а вже така зануда.
– Це ти вирішив про все домовитись зараз. Хіба я не права? Митися та прати білизну ти будеш у тій своїй квартирі? Сидіти у темряві, заряджати телефон на роботі?
– Про телефон ідея непогана. Як я раніше не здогадався.
Марині це вже перестало подобатися. Кожну копійку рахуватиме. Мама порадила! Цікаво, що буде далі.
– Добре. Усі витрати за квитанціями навпіл.
– І за чеками. А як наші спільні подорожі? Загальні великі покупки?
– Навпіл. А ось все, що залишається, кожен витрачає сам.
– Мене влаштовує.
– Я радий, що ми домовились.
Марина отримувала трохи менше за Андрія, але зупинятися на цьому не збиралася. Вона навчалася заочно. До того ж їй обіцяли підвищення, а отже, і прибавка до зарплати буде. А ще вона почала працювати в інтернеті. Поки що це приносило зовсім невеликі гроші, але на оплату телефону та обідів вистачало.
Може це правильно так вести сімейний бюджет, дівчина про це не замислювалася. Їхнє весілля оплачували батьки з двох сторін навпіл.
– Ми з тобою отримуємо майже однаково, а отже й образи не повинно бути. Але якщо мене підвищать, то це не означає, що я більше вкладатиму. І про подарунки. Своїм родичам я купую, а ти своїм.
– Думаєш це правильно? Начебто від сім’ї подарунок має бути, тобто від нас двох.
– Так і говоритимемо.
Про дивацтво майбутнього чоловіка Марина не особливо замислювалася. Все, що він говорив, не викликало негативних емоцій. Вона його кохала. Свекруха їй не здавалася якоюсь злою, та вона й мало з нею спілкувалася. Все має бути добре.
Весілля пройшло весело. Подорож, хоч і невелика, але теж була чудова.
Молодята розпочали спільне життя. Все було добре, але потім свекруха зачастила в гості. Ні, вона не чіплялася з приводу прибирання, приготування. Все було гаразд. Претензії в неї виявилися зовсім інші.
– Марино. Я давно хотіла з тобою поговорити. Андрій приходить до мене весь час у дірявих шкарпетках. Ти ж його дружина! Як ти можеш це дозволяти? Невже важко купити нові. Напевно, у нього й білизна вже просить заміну.
Марина посміхнулася.
– Катерино Олексіївно, тут є одна річ, яку вам треба знати, – тільки й сказала вона. – Ми з ним одразу домовилися, що спільні гроші тільки на їжу, побутову хімію та комуналку. Великі покупки обговорюємо. Все інше кожен купує сам, весь одяг та білизну.
– Дивно у вас все…
– Але цього захотів ваш син. Я б йому могла купити, але він мені дає рівно половину по чеках, і ні копійки більше. Хоче він купити шкарпетки чи білизну я не знаю. Я йому купила одного разу, так йому не сподобалося, що витратила гроші. Але то були мої гроші.
– Дивно ви гроші рахуєте. Купила та й купила. Чого їх рахувати. Мої, твої, ваші.
– Він сам так захотів. Між іншим, це ви йому порадили.
– Я?! Ніколи ми про це не говорили. Андрію, а ну йди сюди. Розкажи нам про гроші, про сімейний бюджет. Хто тобі сказав? Як це називається? Навпіл чи окремо все? Хто?
– Олег. Вони так і живуть. Жили.
– Дружок твій. Зрозуміло. Жили? А зараз що? Розлучилися.
– Вони не зійшлися характерами.
– Вони не зійшлися грошима. Його дружина отримувала менше, а твій Олег купував усе лише для себе. Міг сам торт з’їсти, якщо вона не мала грошей. Це лише те, що я знаю. Про інше можна здогадуватись. Хочеш жити так, живи, але потім до дружини претензій не май. Ходи в дірявих шкарпетках. А я б ще й не прала тобі, не прасувала твої сорочки та й не готувала. Знайшов що слухати у свого друга. Він уже тричі був одружений. А все через свою жадібність. І тебе ще навчив.
Марина слухала свекруху і дивувалася. Усі кажуть, що вони злі, тільки й знають сваритися до невісток. А тут Катерина Олексіївна свариться до сина. Значить за діло.
– А як ти збираєшся дітей утримувати? Навпіл? А може, сам у декрет підеш?
– Мамо, ти чого?
– Нічого. Іди і купи собі шкарпетки. І Марині також.
– Мамо.
– Що?
– Де я їх куплю?
Обидві жінки засміялися. Ось чому шкарпетки діряві. Не знає де їх продають.
– Що смішного. Ти ж мені їх раніше купувала.
– Ану, видай дружині грошей на шкарпетки і спіднє! Не скупись. Залиш собі тільки на обіди і завтра в тебе будуть нові шкарпетки, а може і ще що. Про Олега більше нічого чути не хочу. І збігай по тістечка. Ти ж знаєш, які ми любимо. Чек брати не треба! А ти, Марино, якщо він не виправиться, одразу ховай нові шкарпетки. Це для мене буде як світлофор.
Після чаю свекруха пішла. Андрій навіть вибачився перед дружиною, що так поводився. Просто друг порадив, щоби завжди гроші залишалися на їхні чоловічі розваги.
Ось і обговорили бюджет до весілля! Добре, що сімейний човен не встиг піти на дно…