– Як ти могла, мамо! Я ж збирала на свою мрію…
– Ось ще, чого надумала, фантазерка! На землю вже спустись, зрештою! Не влипла б у якусь неприємність, художниця… Валі потрібніше, зрозумій ти. Ніякого нема в тебе співчуття сестрі. Дивуюся я, як ти могла вирости такою егоїсткою! І не соромно тобі? Валя б тобі не пошкодувала.
– Мамо, ти мене чуєш? Це були Мої гроші! Я їх заробила… Ти навіть не спитала мене… Мамо… – сльози градом котилися по обличчю дівчини. А від образи та несправедливості було важко на душі.
– Досить, заладила одне й теж! Я мати, мені видніше… Справою краще займися, Валі цього навіть не вистачило борги віддати. Шукай роботу, не тільки для себе збирати… Одноосібниця.
Цю сцену Ольга ще довго не могла забути. Саме тоді вона зрозуміла: сім’ї більше не має. Одна вона – одна на всьому білому світі… І вона для цієї родини ніколи не існувала…
…Алла Ігорівна виховувала двох дочок. Ніхто з першого разу навіть за родичок прийняти їх не міг. Старша, Валя, копія матері і зовні, і характером. Така ж вперта, вимоглива. Як вирішила – так і буде. І весь світ їй завдячує.
Оля зовсім інша. Вразлива, легка. Її пристрастю завжди було малювання. У художній школі викладачі не сумнівалися у виборі вихованкою професії:
– І на виставках перші місця займає, і почуття кольору приголомшливе. Та й стиль уже власний. На дівчинку чекає велике майбутнє!
Сама Ольга бачила себе лише художником. Мріяла вступити до вузу, писати картини та поринути повністю в мистецтво. Після блискучого завершення навчання у художній школі дівчинка займалася освоєнням історії мистецтва, покращуючи отримані навички за допомогою уроків у художників міста та за допомогою інтернету.
Поки не стала випускницею звичайної школи, вибирала, де навчатиметься. І програми коледжів переглядала, і рейтинг мистецьких вишів з’ясовувала. Але вибір зупинила на Академії Художніх Мистецтв. Дівчину не зупиняло те, що вона була в Італії. Ольга не просто мріяла. Вона вирішила діяти.
Вивченням італійської мови займалася одночасно з англійською. Серйозно готувалася до вступних іспитів. У всьому відмовляючи собі, школярка заробляла кошти на поїздку не один рік.
Не нехтувала будь-якої роботи. Вона і прибирання у квартирах з під’їздами проводила, і ягоди з грибами збирати їздила, і грядки прополювала, і городи поливала. Навіть доїти навчилася! Побачивши старання дочки, мати запропонувала їй відкрити рахунок.
На нього і відкладала Ольга все, що отримувала. Іноді грошей додавали бабуся та мама. На момент закінчення школи дівчина мала непогану суму. Її мало вистачити на поїздку і перший час перебування у Флоренції. Навіть на закупівлю матеріалів залишалося.
На той момент Валентина давно була одружена. Встигла народити двох дітей. Сім’я тулилася у невеликій орендованій квартирі. Валя сиділа з малечею, на роботу виходити не поспішала. Виручав город. Чоловікові не давалася роль годувальника, тож перебивалися його тимчасовими підробітками.
Отут і вирішила старша дочка звернутися до матері за підтримкою. Алла думала недовго. Гроші є? Зрозуміло. Значить, у справу підуть. Мало що там молодша вдумала… Та й не має права розпоряджатися цим рахунком. Вірно вчинила, що на себе відкрила. Так роками кошти, що заробляються, і опинилися в руках другої сестри.
Ольга про все дізналася останньою. Дівчина плакала. Впали всі її надії. Однак відповідь отримувала одну:
– Ми сім’я. Чи треба було, залишити Валю без допомоги? Егоїстка! Ти одна, ні дітей, ні чоловіка, живеш на всьому готовому. Он, побажала поїхати з власної забаганки закордон – на, грошики які ми допомогли тобі зібрати. А ділитися? Одна б ти скільки набрала? Ото ж…
Про те, що тепер допомоги потребувала Оля, ніхто не замислювався. Для чого їй такі гроші? Маленька ще. Та й взагалі, що за професія така, митець? Краще б у кулінарне училище йшла: і при ділі, і завжди сита.
Заспокоїтися дівчині вдалося лише за місяць. Вона не могла спокійно дивитися на сяючу сестру. У школі турбувалися: дівчина скинула багато кілограмів, втратила інтерес до навчання. І це у випускному класі!
З виру переживань Ольгу витягла несподівана думка. Дівчина забрала атестат за дев’ять класів, зібрала найнеобхідніше та просто пішла з дому. Нікому й нічого казати не стала. Все рівно її тут нічого не тримає. Та й бачити нікого не хотілося. Поїхала майбутня художниця у Київ.
Туди переїхала кілька років тому старша подруга. Аліна завжди запрошувала Олю погостювати. Тим більше жити було де. Спілкування дівчини не переривали. Тож Аліна з радістю зустріла гостю. Вислухавши розповідь Ольги, дівчина замислилась:
— Дісталося тобі, бідненька… — простягнула вона. — Гаразд, годі сльози лити. Житимеш у мене. З тебе лише витрати на комуналку. Навпіл, згодна?
Подруга допомогла з влаштуванням на роботу, а невдовзі Оля вже була студенткою коледжу. Вступила на архітектурне відділення , вибравши заочне навчання. З дому дзвонили, просили негайно повернутись і не соромити їх і себе. Та тільки рідні тепер не існувала для Ольги. Усі номери вирушили до чорного списку.
Звикати до нового життя було нелегко. Багато чого довелося освоювати і вчитися мрійливій дівчині. Однак вона не лише успішно поєднувала роботу з навчанням, а й закінчила коледж у числі найкращих.
Писати картини не припиняла: працювала на замовлення. Але мрія про Італію так і залишалася недосяжною… Навіть уночі Ольга бачила сни про те, що стала студенткою тієї самої Академії…
Але чорна смуга давно змінилася білою: Оля знайшла кохання. Дуже швидко молоді люди почали жити разом. За рік офіційно стали сім’єю. Від коханого дівчина не приховала, що сталося з нею. Тоді Олег і пообіцяв нареченій, що зробить все для її мрії.
Чоловік займався бізнесом, дружина писала картини, бралася за дизайн-проекти. У сім’ї підростали діти. Поступово виник непоганий достаток, нові можливості. Про родичів Оля не згадувала. Поки їй не зателефонували з незнайомого номера.
Голос сестри впізнала одразу. Валентина плакала та просила грошей. Вона розповіла, що чоловік зовсім опустився, сім’ю покинув. Сама Валя так і не працює, хоч діти виросли давно. Просила забути образу і допомогти. Та тільки Ольга відмовила. Навідріз.
Не минуло й десяти хвилин, як пролунав новий дзвінок. Тепер від матері. Та сварилася, звинувачувала молодшу в егоїзмі та відсутності співчуття:
– Сама в грошах купаєшся, а рідні люди виживають… Безсоромна! Хто б ти була, якби не я, га?
Ольга вислухала і спокійно заявила:
-Рідні люди? Ні, ви чужі мені. Моя сім’я поряд зі мною. І вони не зрадять. Хоча, знаєш, я навіть вдячна вам за той урок.
І зненацька здивовано зрозуміла: стало набагато легше. Вона відпустила минуле. Що ж до того, що сталося з нею тоді, багато років тому, то за це варто навіть подякувати. Якби не це потрясіння, навряд чи дівчина наважилася залишити звичне життя та почати все з нуля. Тоді б не було в неї всього, чого зуміла досягти. Ні, вони зуміли, вона разом із коханим.
На день народження Олег подарував дружині поїздку до Флоренції. Ольга не приховувала захоплення. Зрештою вона відвідає місто своєї мрії. І навіть зможе відвідати ту саму Академію… а там хто знає. Адже мрії мають властивість збуватися.
Тепер Оля зрозуміла: навіть найтемніша ніч все одно закінчиться світанком. Зламати її не вдалося жодним труднощам. Завжди поряд опинялася людина, яка допоможе та підтримає.
Може, не варто було так з матір’ю та сестрою? Але про свій вчинок Оля не шкодувала. Чомусь, коли їй було непросто, ні мати, ні Валя не пропонували підтримки. Навпаки, дорікали, що не заробляє для потреб старшої та племінників. А тепер що змінилося?
Бізнес дає дохід? Ольга відбулася як дизайнер та непоганий художник? Тож вирішили згадати про неї? А чи потрібна їхня увага їй, успішній та незалежній? Ні, і це абсолютно точно. Мама давно зробила свій вибір. І Валентина також. Для них молодша завжди була «не від цього світу».
Значить, і тепер так само. Не змінилося нічого. А робити із себе банкомат Ольга нікому не дозволить. Вона сказала матері правду: рідні люди в неї є. І вона в їх число не входить.