Сашко їхав на електричці на весілля друга. Разом із Ігорем вони були «не розлий вода».
І ось тепер Ігор зібрався одружитися. Наречена Світлана дуже любила свого коханого.
На весіллі гуляли всім селом. Людей було так багато, що столи накрили в місцевому кафе, а танцювати виходили на подвірʼя.
Наречений і наречена були такі щасливі, що в їхніх почуттях ніхто не сумнівався. Молодь танцювала між тостами й привітаннями, і нарешті видалася перерва, щоб Ігор із Сашком посиділи на вулиці і трохи поговорили.
– Як ти, не збираєшся теж мати сім’ю? – запитав Ігор, – ти ж Аліною переписувався останні три місяці.
– Ні, ми не зустрічаємось, – холодно відповів Сашко.
– Чого так? Чи вона тобі не подобається? – поцікавився Ігор.
– Подобається, гарна дівчина, розумна, хазяйновита, але я, напевно, не готовий до сімейного життя. Це у вас у селі все ясно і просто – кохання, значить, і сім’я, і діти. А я поки що погуляти хочу… – Сашко засміявся і обійняв друга.
Їхню розмову чула наречена Світлана. Вона посміхнулася і поплескала Сашка по плечу:
– Гаразд, гуляй, тільки коли закохаєшся, не забудь нас на своє весілля запросити. І все ж таки, надовго не затягуй…
– Ти вже як моя мама говориш. Гаразд, обіцяю не затягувати і запросити! – погодився Сашко.
Молодята пішли танцювати, ставши в цент кола, а Сашко повернувся до столів. Він уже з самого початку застілля помітив молоду вродливу жінку – старшу сестру нареченої. Наталя була струнка, як юна дівчина, хоча вже мала сина Олексія, якому було чотири роки. Вона прибирала тарілки зі столу, і мила посуд в сусідній кімнаті.
– Може, потанцюємо? – запропонував Саша їй невпевнено.
Наталя здивовано підняла брови і подивилася на Сашка, наче вперше його побачила.
– Ой, мені і зараз танцювати? Я тут за столами наглядаю, от і сусідки мені допомагають. Вибачте, Сашко. До того ж Олексія треба нагодувати, бо він все до солодкого тягнеться, а нормально ще й не поїв, – вона кивнула у бік сина, що сидів біля краю столу з тарілкою салату.
– Добре, тоді я вам допомагатиму! – Сашко підхопив стос вимитих тарілок і поніс їх розставляти на стіл.
Сусідки перезирнулися між собою, розчулюючись вчинку Сашка. А той, анітрохи не соромлячись, розносив і чисті виделки, і нарізав свіжий хліб. Потім підсів до Олексія і спитав:
– Ну як справи? Наївся? Ось, бери попити.
Хлопчик кивнув і взяв від Сашка склянку соку.
– Ну, а тепер, може, встигнемо потанцювати? Ну хоч один танець? – запитав Саша Наталю.
– Ну, один так один. Як не потанцювати на весіллі рідної сестри? – Наталя зняла фартух і подала руку Сашкові.
Він аж стрепенувся, коли відчув тепло її долоні. З ніжністю подивився на неї і повів у коло танців. Якраз грала повільна мелодія. Наталка майже не дивилася на Сашка, вона милувалася нареченим і нареченою, а Сашко не відводив від неї очей.
Ох, якби цей танець тривав довше! Йому не хотілося відпускати руку Наталі, вона, напевно, відчула його ніжність і засоромилася.
Після того, як музика стихла, всі знову пішли за столи, Наталка посміхнулася Сашкові так тепло, що серце його розтануло.
– Ви дивовижна… – тільки й сказав він, проводячи її у залу.
Залишок вечора він не зводив очей з Наталі, і грався з Олексієм на вулиці, катаючи його на велосипеді Ігоря.
– Ти на весіллі чи в няньках сидиш? – кілька разів запитав його Ігор. – Я й не знав, що ти так любиш дітей. А ще кажеш, що не готовий до сімейного життя! От тільки до Наталі ти даремно залицяєшся. З нею нічого не вийде. Строга вона дуже до цього, хоч і вдова. І сам розумієш, негарно було б з нею любов крутити на нашому сімейному святі.
– Це ти так погано про мене думаєш?! – почав сердитися Сашко. – То я що, по-твоєму, сюди за цим приїхав? Ну, і друг, називається…
– Хлопчики, ви чого сваритеся? – запитала Світлана.
– Та ось, я йому щодо Наталі твоєї пояснюю. Кажу, що нема чого до неї клинці підбивати, не така вона. Щоб він одразу розумів, що й до чого, – відповів їй Ігор.
Сашко різко вийшов з-за столу і попрямував на вулицю. Вже починало темніти. Гості танцювали, хтось співав, хтось пішов гуляти селом.
Наталка поралася в залі, накриваючи на стіл чай і до чаю. Вона вже перемила весь посуд зі своїми помічницями і знову побачила Сашка, який зайшов до неї в підсобку.
– Може, погуляємо біля річки? – запитав він, посміхаючись.
Наталя раптом спохмурніла. Сашко здивовано дивився на жінку.
– Ні, Сашко… Мені треба сина спати вкласти. Для нього і так забагато сьогодні вражень, музики, галасу, людей… Нікуди я не піду. І в гості до себе теж нікого не запрошую. Завтра побачимося на обіді. Ми з Олексієм відпочинемо як слід і прийдемо.
– Ну тоді я проведу вас обох додому. Мені все одно більше робити нічого, – попросив Сашко.
– Так уже й нічого? Стільки дівчат і чому ви так мало танцювали? Ви так сподобалися нашим дівчатам… – почала була Наталка.
– А мені сподобалися ви, – зупинив її Сашко. – Тому я йду вас проводжати.
Наталя зітхнула, і вони мовчки пішли, відчуваючи на собі погляди гостей. На підході до будинку Наталі, Олексій зовсім втомився, і Сашко взяв його на руки. Так і заніс він його в хату, сонним, і поклав на ліжко. Наталя вкладала синочка, а той запитав Сашка:
– Ми завтра знову будемо гратися з тобою?
– Обов’язково, – прошепотів Сашко. – А зараз спи… І я піду спати. Теж втомився.
Він глянув на Наталю, махнув їй рукою і вийшов на ґанок. Постояв трохи біля будинку, слухаючи віддалені пісні й сміх, і почув за спиною шепіт із відчиненого вікна:
– Дякую, Сашко… До завтра…
– Це вам дякую, спіть.
Весілля гуляло й на другий день. Але Сашка вже мало цікавили пісні, смішні конкурси й анекдоти від гостей. Він краєм ока стежив за Наталкою, дивуючись раптовому почуттю, яке охопило його почуття, гарячому бажанню бути з цією жінкою, торкатися її рук, золотистих кучерів і дивитися в блакитні очі.
– Та що з тобою? – почув він нарешті голос Ігоря. – Ти ніби не тут. Я кличу тебе вже втретє, а ти не чуєш.
– Га? Та чую я, чую…
– Хіба можна дружити із жінкою? Правильно – тут або так, або ні… – сказав Ігор. – А ти все не надивишся на Наталю… Так вона старша за тебе на чотири роки. І Олексій…
– Не твоя справа. Хоч ти мені й друг. Вибач, – Сашко встав і вийшов на вулицю.
Там на галявині гралися діти. Побачивши Сашка, Олексій одразу підбіг до нього і взяв його за руку.
– Ходімо гратися?
– Добре, я ж обіцяв тобі. І ввечері поїду. Мені працювати завтра.
Вони стали ганяти по галявині м’яча, й Сашко із задоволенням бачив, що Наталя спостерігає за ними, і часом посміхається.
Її сміх ніби солодке ігристе зігрівав і бадьорив його. Він теж сміявся і махав Наталці рукою, а потім підняв Олексія на плечі і бігав, катаючи задоволеного хлопчика.
– Ну і як ти на це дивишся? – тихо запитала сестру Світлана. – Тобі не здається, що він… Трохи того…
– Не знаю… – Наталка стала серйозною.
– Ігор каже, що він дуже хороший хлопець. У всьому. І добрий, і порядний, і розумний, і надійний… – продовжувала тихо Світлана.
– Так. Перестань, – так само тихо відповіла Наталка. – Про що ти? У мене Олексій. Сашко молодший за мене, я не можу… Якби він і захотів… Не можу я так…
– Нерозумна ти… – Світлана розчаровано зітхнула.
Тим часом Сашко підніс Олексія до матері й посадив на її коліна.
– Мені пора, я їду. Може, проведете мене? – попросив він.
Наталка кивнула. Через пів години вони йшли до зупинки. Там уже зібралося з десяток людей гостей із весілля, які все співали пісень.
Наталя намагалася не дивитись на Сашка. На душі було важко. Він їй дуже подобався. Широкоплечий, світлий блондин із зеленими очима й милою посмішкою не міг не подобатися.
– Наталю, якщо ви дозволите, то я приїду знову в гості. Але тільки до вас… – тихо попросив він.
– Ні, Сашко.
– Чому? – захвилювався той. – Невже через різницю у віці? Чи я неприємний? Тільки відверто й одразу кажіть. Я дуже хотів би продовжити наше знайомство, і навіть вважаю, що вже дружбу.
– Сашко, не треба. Тут не місце і не час з’ясовувати щось, на нас дивляться, – Наталя почервоніла.
Якраз підʼїхав автобус, і пасажири почали займати місця.
– Ох так, на нас же ж дивляться? – Сашко стиснув губи.
Йому явно не хотілося розлучатися. Олексій притулився до подолу матері, і з сумом дивився на Сашка.
Той раптом узяв Наталю за плечі, пригорнув до себе і поцілував у губи. Вона, вражена, відсахнулася і прикрила губи рукою. Сашко застрибнув в автобус, який одразу ж рушив з місця і поїхав собі.
Наталя з Олексієм все стояли і дивилися на Сашка, який махав рукою з відкритого віконця. Наталя все затуляла долонею губи, наче боячись, що гарячий поцілунок охолоне.
Наступними вихідними Сашко приїхав у село. На нього чекали. Бо ж він дзвонив Наталці щовечора, весь тиждень. Вони говорили годинами, і не могли наговоритися.
Наталя немов спляча красуня прокинулася і закохалася. Вона не знала, як дочекатися Сашка, і Олексій теж чекав на обіцяний подарунок – новий футбольний м’яч.
Все село спостерігало бурхливий роман Сашка та Наталі. Однак він був дуже коротким, дуже швидко перетворившись на щасливу сім’ю.
Молоді швидко подала заяву і вже через місяць Сашко відвіз свою дружину із сином у місто.
– Оце мужик, я розумію! – говорив усім приятелям Ігор. – Прийшов, побачив, і повіз до себе. Отак от!
Наталя і Світлана прощалися зі сльозами. Дуже вже сестри звикли одна до одної, ніколи раніше не розлучалися. Але тепер у кожної почалося нове сімейне життя.
– І хто б знав, що ми поріднимось? – не переставав дивуватися Ігор. – Але я радий. Дуже радий такому родичу. І ми народимо ще синів і дочок. Ми зі Світланою це питання не відкладали, вже вагітні. Ледь не з першого дня!