– Катю, збирайся ми їдемо! – голосно заявив чоловік, залетівши на кухню з телефоном у руках.
– Куди їдемо? – жінка запитливо підняла брову.
– До мами. Подзвонила мені, сказала, що приготувала для нас щось несподіване у вихідні. Сказала неодмінно бути.
Катя застигла, з ложкою в руках, перетравлюючи почуте. Сюрприз від свекрухи? Це ж та ще лотерея. Минулого разу «сюрпризом» виявився дводенний похід магазинами меблів з нескінченними коментарями про те, як правильно вибирати дивани. Катя після цього довго відновлювала свої душевні сили.
– А що за сюрприз? – обережно уточнила вона.
– Не знаю, мама сказала, що це буде незабутньо, – Андрій нарешті знайшов шматок сиру і, відкусивши його прямо так, завзято підморгнув дружині.
– Ну, якщо незабутньо, тоді точно не можна пропустити, – Катя спробувала зобразити ентузіазм, але всередині вже почала готуватися до найгіршого.
– Ти чого така напружена? – Андрій з цікавістю глянув на дружину.
– Андрію, ти ж знаєш свою маму. Її сюрпризи іноді… ну, як би це сказати м’якше… можуть вийти боком, – обережно почала вона, намагаючись підібрати слова.
– Та годі тобі! – відмахнувся чоловік. – Мама просто хоче зробити щось приємне. Адже ми давно в неї не були, їй хочеться порадувати нас.
– Порадувати? Згадай, як минулими вихідними, замість того, щоб відпочити, ми бовталися по меблевому магазині, з твоєю дорогою матусею. І як вона носом водила, що їй нічого не подобається. Оце я добре пам’ятаю.
– Та пам’ятаю, як таке забудеш,- сказав чоловік.- Але в ці вихідні сподіваюся все буде інакше.
– Сподіваюся, це ключове слово, Андрій. Я зовсім не впевнена, що в неї ще залишилися сюрпризи, які ще можна витримати, – сказала дружина, нервово засміявшись.
– Катю, давай не загострюватимемо.
– Як скажеш, – здалася дружина. – Але якщо щось вийде з-під контролю, відразу стрибаємо в машину і додому.
– Домовилися.
Наприкінці робочого тижня вони виїхали до села. Катя всю дорогу намагалася зрозуміти, що за сюрприз могла придумати ця непроста жінка.
Вони не встигли ввійти до хати, як мати чоловіка вже бігла до них з розкритими обіймами.
– Катрусю, синочку, заходьте, дорогі! Я вам такий сюрприз приготувала, просто нема слів! – її очі світилися азартом, що не віщувало нічого доброго.
– Людмила Іванівно, дякую за запрошення. А що за сюрприз? – спитала невістка.
– Ох, я так хвилююсь! – вигукнула свекруха. – Загалом, я вирішила, що вам час зайнятися чимось корисним для душі та тіла. Ми поїдемо до спа-комплексу! Але не просто в спа, а на триденний курс очищення! Харчуванння по системі йоги, ранкові медитації, обливання крижаною водою… Просто мрія!
Катя трохи похитнулася від несподіванки. Це було найгірше, що вона могла собі уявити. Три дні йоги та обливання крижаною водою? Краще тоді похід у черговий магазин.
– Ого, мамо, ти певна? – син не знав, як реагувати.
– Звичайно! Ви ж так втомилися в місті, вам потрібно відпочити, очиститись від усієї цієї міської метушні. А це ідеальний спосіб! – Людмила Іванівна була сповнена ентузіазму.
Невістка швидко перебирала в голові варіанти, як можна викрутитись, але все було марно. Андрій уже почав зображати радість і, схоже, підіграв матері. Залишалося одне – змиритися.
– Мамо, а це справді хороший спосіб? – запитав він.
– Звичайно! – з усмішкою підтвердила мати. – Це не просто спосіб, це справжній подарунок для тіла та душі! Ви самі казали, що останнім часом втомилися і вам потрібно щось нове.
Ось, будь ласка, я все продумала. А взагалі скажу вам прямо, ви вже п’ять років одружені, а у вас дітей немає. Катю, тобі треба очистити організм, підготуватися так би мовити. Може й мене на старості років потішите.
– Ах ось воно що, а я то думала… Ну так, свекрухо, це справді сюрприз так сюрприз, – обережно почала невістка. – Але три дні – це… чи не забагато? Може хоча б один день спробувати?
– Один день – це ні про що, – впевнено заявила свекруха. – Три дні це мінімальний курс для того, щоб відчути ефект. Повірте, після цього ви повернетеся в місто іншими людьми і малюка мені принесете потім, я з розумними людьми розмовляла, вони мені цю пораду дали!
Катя нервово посміхнулася у відповідь:
– Звичайно, Людмило Іванівно, якщо ви так впевнені, я готова спробувати.
– От і чудово! – з натхненням вигукнула свекруха. – Завтра виїжджаємо рано-вранці. Я вже все організувала. Вам залишиться лише насолоджуватися процесом!
– Рано-вранці? – перепитав син, намагаючись приховати своє розчарування. – А в скільки саме?
– О шостій ранку, – спокійно відповіла мати. – Адже на світанку енергія особливо сильна. Ми не повинні упускати таку можливість!
Подружжя переглянулося. О шостій ранку?! Це починало нагадувати не відпочинок, а випробування. Але відступати було запізно.
– Ну що ж, – зітхнула невістка. – Тоді до ранку.
Перший день у спа-комплексі розпочався з крижаного душу. Катя, застигши з мокрим волоссям і стиснувши губи, мовчки сварила все на світі. Але свекруха, мабуть, не відчувала ні краплі негативу – вона бадьоро командувала процесом.
– Давай, Катю, це для здоров’я, для дітей майбутніх! – підбадьорювала вона.
– Так, я відчуваю, як здоров’я заскакує в мене з кожним відром! – вигукнула Катя, мріючи про теплу ковдру і гарячий чай.
Андрій, навпаки, вже втягнувся у процес, весело хлюпаючи воду на себе. Людмила Іванівна сяяла, як школярка на першому побаченні.
Після ранкових «процедур» на них чекав сніданок із якихось загадкових зелених коктейлів та сирого мигдалю. Катя трималася з останніх сил, щоб не виплеснути це назад у склянку.
– Ну, смачно ж, Катю? А головне тобі корисно, як для майбутньої мами! – з посмішкою спитала свекруха, спостерігаючи за тим, як невістка ледве допиває черговий стакан жижі.
– Божественно, – спробувала Катя підтримати розмову, хоч насправді вже їла свою улюблену шоколадку.
До кінця третього дня Катя була готова на все, аби якнайшвидше повернутися додому. Але, на її подив, Андрій, схоже, увійшов у смак.
– Знаєш, Катю, може, ми так кожен ранок починатимемо? Ну, йога, здорове харчування… – запропонував він, коли вони вже збиралися їхати.
Катя подивилася на нього так, що він зрозумів, що треба було промовчати.
– Якщо ти наполягаєш, то можеш продовжувати один. А я краще повернуся до своїх звичок – гарячого чаю, з тортиком, наприклад.
– Ну й добре, – сміючись, погодився чоловік.
Нарешті три дні в спа-комплексі добігли кінця. Подружжя ледве трималося на ногах. Вони швидко запхали свої речі в багажник і з радістю поїхали до села, відвозити маму назад додому.
– Ну ось, приїхали, – сказав Андрій, коли машина зупинилася біля будинку матері. – Мамо, ми тебе довезли, тепер настав час і нам додому.
– Додому? – мати здивовано подивилася на них. – Та ви що, хіба можна так узяти й поїхати? Після трьох днів очищення потрібно ще закріпити результат. А для цього треба попрацювати!
– Попрацювати? – запитала невістка.
– Робота на свіжому повітрі – це найкраще, що можна вигадати після всіх цих медитацій та процедур.
– Мамо, може, ми… – Андрій спробував заперечити, але вона не дала йому договорити.
– Жодних “може”! – вона навіть не обернулася. – Я саме подумала, що коли ви такі молодці, то зможете допомогти мені з городом і будинком. Адже все це потребує уваги, а в мене стільки роботи нагромадилося. Поїсти ви любите, а працювати хто буде? Ну, пішли!
– Почнемо з городу, – рішуче сказала мати. – Подивіться, який тут безлад. Все, що посадила навесні, заросло, картопля ледве видніється під цією травою. А я сама не встигаю за всім устежити.
– Мамо, а де інструменти? – спитав син.
– А ось вони, в сараї, – махнула рукою на старий, похилений сарай. – Лопати, граблі, все там. Тільки обережніше з граблями, вони такі, що їх легше обійти, аніж узяти до рук.
Наступні кілька годин пройшли у поті чола. Людмила Іванівна керувала процесом з ентузіазмом командира, не даючи жодної хвилини перепочинку. Подружжя вже ледве трималося на ногах, але город, незважаючи на всі зусилля, як і раніше, здавався безмежним полем непочатої роботи.
– Андрію, я більше не можу, – прошепотіла дружина, спираючись на граблі і витираючи піт з чола. – Це якийсь поганий сон. Я думала, що після спа нам дадуть хоч трохи відпочити.
– Тримайся, кохана. – Мама нас не відпустить, доки не закінчиться ця епопея з городом.
– Ну, як у вас справи? – бадьоро запитала мати. – Молодці, ще трохи, і все буде як слід. А потім займемося сараєм.
– Сараєм? – хором спитали вони.
– Звичайно, сараєм! – Там дах протікає, треба відремонтувати. І дрова на зиму заготувати, бо скоро холода.
Невістка ледве стрималася, щоби не заплакати. Вона вже не відчувала своїх рук і ніг, а тут ще сарай…
– Мамо, може, ми це… – почав син.
– Сарай сам себе не полагодить, а дрова самі себе не покладають! Ви ж молоді, здорові, годі скаржитися.
Робота над сараєм виявилася не менш виснажливою, ніж город. Людмила Іванівна невтомно командувала, вказуючи, що і як робити. Невістка з подивом усвідомлювала, що ця жінка не втомилася ні на мить.
– Ну що, лишилося зовсім трохи, – бадьоро заявила мати, коли вони нарешті підлатали дах і поскладали дрова. – От побачите, завтра все блищатиме, а будинок буде – як новенький!
– Мамо, ти впевнена, що це останнє, що ми маємо зробити? – стомлено спитав син, сподіваючись на диво.
– Звісно, останнє, – запевнила його мати. – Хіба що, як тільки пройде дощик, доведеться ще раз город прополоти, але це вже дрібниці!
Невістка не витримавши, нервово засміялася. Їй залишалося лише змиритися з тим, що вихідні зі свекрухою – це завжди безперервне випробування.
– Ну що ж, дякую вам, – нарешті сказала свекруха, коли вони повернулися до хати. – Добре попрацювали. Тепер можна відпочити.
– Мамо, якщо ти ще раз запропонуєш нам такий “відпочинок”, – почав син, дивлячись у стелю. – Я, мабуть, відмовлюся.
– Ах, Андрійку, не будь таким серйозним, – засміялася мати. – Все це на користь. Ти ж бачиш, як будинок перетворився!
Але перш ніж вони заснули, Катя прошепотіла чоловікові: – Нагадай мені, щоб наступного разу я сама запропонувала, куди поїхати у вихідні. І жодного городу, сараю чи ремонту.
Андрій тільки стомлено кивнув, заплющуючи очі. Людмила Іванівна ще довго щось співала на кухні, але вони вже нічого не чули. Зрештою, їхні «вихідні» закінчилися, і попереду на них чекав заслужений відпочинок… чи ні, загалом вони ще не знали напевно.