– А старенькі мої в селі живуть, треба до них з’їздити, з тобою познайомити. Я ж не просто так, я одружуватися з тобою хочу! Ти підеш зі мною? Тобто за мене? Я щось зовсім заплутався, – Андрій обійняв і поцілував Лілю, а вона мило посміхнулася і провела своєю ніжною рукою по його волоссю.
Так робила тільки мама, та й то колись дуже давно. Тепер він з мамою й батьком віддалився якось, таке вже життя…
Від дотику Лілі Андрій остаточно зніяковів, але намагався цього не показувати.
Він досі не міг повірити, що така дивовижна дівчина на нього звернула увагу.
Йому у Лілі подобалося все!
І те, що вона міська, але водночас не така, як усі, не сучасна. І те, що Ліля іноді буває зовсім тиха, домашня, але раптом в її очах з’являються задерикуваті іскорки. І тоді він просто не знає, що від неї очікувати, вона дуже вигадлива.
Сам Андрій досі трохи соромиться, що він приїхав із села. Собі в цьому він звичайно не зізнавався, але він губився перед дівчатами і починав поводитися безглуздо.
Намагається жартувати, здаватися впевненим та досвідченим, але в нього це погано виходило.
І Андрієві здавалося, що з нього посміюються.
А ось з Лілею Андрій почувався зовсім інакше!
З нею він був і її захисником, і чоловіком, який любить, і навіть мріяти про все вголос з нею він не соромився. Тому що відчував, вперше у житті відчував, що любить сам, і його теж люблять. Його, Андрійка, простого хлопця з села, любить така чудова дівчина з чарівним ім’ям Лілія.
…Познайомилися вони випадково, Андрій зайшов у магазин одягу купити теплу куртку. Довго дивився, вибирав, нічого не підійшло, а те, що сподобалося було дороге.
І він уже зібрався йти без покупки.
Але раптом до Андрія підійшла продавчиня із відділу й запропонувала:
– Вам допомогти? Це нова колекція, але ми маємо залишки старої, хочете покажу? – і дівчина дістала з дальньої вішалки дві куртки й запропонувала їх приміряти.
Андрієві одна дуже сподобалася, та й цінник був нижчим і він її з радістю купив.
А дівчина вже допомагала іншим покупцям, доброзичливо розмовляючи з усіма.
Андрій на неї задивився, навіть залюбувався і прочитав на бірочці на кишені, що її звуть Лілія.
Ну треба ж, яке гарне імʼя, у його матері в селі біля хати ростуть і жоржини, і півонії, але лілії – найулюбленіші її квіти!
Андрій зачекав, доки Ліля поралася з іншими покупцями. А потім знову підійшов і запропонував їй погуляти після роботи. І куди тільки його нерішучість поділася?!
І невдовзі Андрій уже просто не уявляв собі життя без Лілі і йому здавалося, що він для неї гори зможе звернути.
А Ліля на нього дивилася знизу вгору, така беззахисна й мила. Нарешті він знайшов її – свою єдину!
Мати, певна річ, його не зрозуміє і не підтримає. Скаже напевно:
– І де ти її тільки знайшов, малювальницю цю, хороших дівок нема, чи що?
Хоча можна, звісно, матері не говорити, що Ліля закінчила художню школу, а продавчинею вона працює тому, що малюванням не заробиш.
Своїх батьків Андрій трохи соромився, хоч і любив. Їздив до них раз на тиждень у село на вихідні. Але як з Лілею познайомився, став рідше до них їздити. Мати, напевно, все відчуває, хоча вони вже старі, не до нього їм.
Молодша сестра Андрія Люба плачеться, що як школу закінчить, одразу від них поїде. Дістали, мовляв, своїми давніми порадами, їм крім їхнього села вже й не треба нічого.
Андрій і сам пам’ятає, як мати ходила з животом, коли народжувала Любу. А йому було соромно, що вона вже стара – куди їй народжувати?!
В душі Андрій сподівався, що може Ліля погодиться просто розписатися і з його ріднею не знайомитись? Зараз багато хто так робить, та й весілля не гуляють.
Але Ліля ідею поїхати до його рідних не відкинула, а навіть навпаки зраділа. Хоча Андрій їй одразу сказав:
– Мої родичі не такі, як твої. Вони неосвічені, старенькі вже ні й зі своїми порадами кого хочеш дістануть! Тож ти на них не звертай особливо уваги.
– Ти що, не любиш своїх батьків?! Дивно це, – здивувалася Ліля й подивилася на нього якимось чужим поглядом.
Андрій спробував виправдатися, але поки вони їхали електричкою, Ліля розпитувала Андрія про батьків:
– А вони що, дуже старенькі? Ти чому їх постійно старими називаєш?
– Старі? Ну ні, не дуже, хоча напевно старі, мати про пенсію часто говорить, та й батько часто про молодість і давніх друзів сумує. А чому ти питаєш?
– Ну ми ж до них у гості їдемо, я й хотіла їх уявити, це ж твої батьки, – посміхнулася Ліля. – А ким вони працюють?
– Нуууу, батько тракторист, він навіть навчався, а потім на матері одружився та й… Механізатором став у селі працювати.
– А мама?
– А мама у дитячому садку вихователькою.
– Як чудово, напевно вона дуже добра і хороша, якщо дітей любить! – усміхнулася Ліля.
Від станції до села було близько. Вони йшли через поле, тримаючись за руки, і Андрій уже бачив дах свого будинку.
– Андрійко приїхав! – радісно вигукнула Люба, і стрибнула братові в обійми.
Любі було чотирнадцять, дівка височенна, а поводиться, як дитина. Радіє, тому що Андрій завжди смачненьке привозить і дрібнички, які Люба просить.
Батьки стояли на подвірʼї, як зазвичай вдягені у якісь старі обноски. Вони ж на городі пораються. І дивилися на Андрія з Лілею округливши очі.
Мама і так повненька, а в старих спортивних штанах, халаті й хустці була як бабця! Та й батько не кращий, теж не зрозуміло у чому.
Андрій зиркнув на Лілю, але вона привітно усміхалася,
– Здрастуйте, Маріє Ігорівно і Віктор Іванович, мене Ліля звуть!
Марія Ігорівна зняла з голови хустку і поправила волосся.
– Андрійку, що ж ти не попередив? Ми б хоч приготувалися!
– Мамо, та так, просто, не хотіли турбувати, та й Ліля так хотіла, без зайвого клопоту, – сказав Андрій, а сам подумав, що це нічого б не змінило.
Ну одягла б мама інший халат, новий, і все.
– Борщ будете? – раптом запропонувала мама, видно розгубилася.
Люба за її спиною скривилася, зображуючи, як їй все тут набридло, і борщ найбільше.
– Борщ, звичайно, будемо! – весело сказала Ліля і пішла слідом за мамою оглядати її квіти й город.
Наступного вечора Андрій і Ліля їхали назад.
Через вихідні було заплановано поїздку з батьками Лілі знову сюди, у село.
Ліля з мамою вирішили обговорити їхнє весілля на природі, разом з ними, та й познайомитися. Святкувати теж вирішили в селі і Андрій, як не дивно, був радий цьому.
Андрій дуже здивувався, як Ліля з мамою добре спілкувалися, та й батькові вона сподобалася.
І, незважаючи на те, що Ліля малювала в саду мамині квіти, ніхто навіть нічого не сказав, треба ж.
Навіть навпаки, коли вони їхали, батько Андрія показав очима на Лілю і підняв великий палець, мовляв, йому дуже сподобалася його наречена.
А з мамою вони довго про щось шепотілися, мати така задоволена була, аж очі заблищали.
Через два тижні вони приїхали в село вже з батьками Лілі.
Ліля з пакетами перша забігла у хату, поки Андрій майбутнім тестеві й тещі показував сад і альтанку, яку батько зробив своїми руками.
А через десять хвилин з дому вийшла Ліля, а з нею…
Андрій спершу не зрозумів, хто це?
Його батько в джинсах і сорочці, мама у сукні, волосся вкладене модно, помада… Ну і Ліля! Ну постаралася!
А батьки нареченої пішли назустріч, і раптом Борис Петрович, батько Лілі став здивовано поглядаючи на сватів.
– Це ти?! – раптом вигукнув він.
Всі застигли від здивування, не розуміючи, що це робиться.
– Вітю?! – знову вигукнув він – Вітю, це ти?!
Батько Андрія напружився, почав вдивлятися…
Андрій усе ще здивовано дивився, як батько з матірʼю чудово виглядають у новому одязі, який Ліля їм привезла.
Але Віктор Іванович раптом бадьоро підійшов до Бориса Петровича і поплескав його по плечу:
– Борис? Борисе, друже, оце так зустріч, я тебе одразу й не впізнав, ну треба ж, а наші діти! Буває ж таке…
Через годину всі сиділи за столом. Виявилося, що батьки Андрія та Лілії разом навчалися в технікумі і вони раз у раз вигукували:
– А пам’ятаєш?!
А Ніна Михайлівна з Марією Ігорівною вже обговорили, як шикарно жити в селі і як чудово, що весілля їхніх дітей проходитиме на свіжому повітрі.
І перейшли до обговорення, як добре, що, можливо, в них скоро з’являться онуки.
– Лілю, я благословляю той день, коли я зайшов у той магазин по куртку й зустрів тебе! – прошепотів своїй нареченій Андрій. – Клянуся тобі, що буду з тобою і в горі, і в радості, і нас ніщо не розлучить… Тебе мені Бог послав, я тебе одразу впізнав!
Лілія навіть захотіла сказати Андрію:
– Знаєш, мабуть це мене Бог почув, ну чесно. Адже я до тебе ні з ким не зустрічалася. І вирішила попросити, щоб мені Бог послав коханого. Такого, щоб він був тільки для мене. Не якогось особливо багатого, або ще якогось, а просто щоб для мене, і все. І ти прийшов, я одразу тебе впізнала.
Лілія хотіла це сказати, але потім передумала.
Нехай це залишиться її таємницею…
А колись на запитання Лілі:
– Бабусю, а коли в мене буде весілля?
Її бабуся відповіла:
– А це вже коли тобі Господь чоловіка дасть. Ти попроси, він почує тебе обов’язково, і надішле того, який тільки для тебе, ти його відразу впізнаєш!
…Весілля у селі пройшло чудово. Навіть Люба співала пісень, і сказала, що мабуть і не поїде з села.
А Андрій дивився на своїх батьків і дивувався. І як він так думав, що вони старі? Та вони ж молоді в нього!
Щастя ж яке! Ось тепер точно все буде гаразд…