– Сергію! Іди сюди! У мене нічого не виходить! – гукнула Наталка чоловіка.
У повітрі був запах млинців, які підгоріли – звичайний наслідок Наталчиних кулінарних звитяг.
Наталка оглянула кухню і важко зітхнула. За сорок років вона так і не навчилася добре готувати.
На кухню з сонною усмішкою зайшов Сергій, і весело посміхнувся. Його завжди смішили кулінарні спроби Наталки. Щоправда, прибирати після них було не дуже весело, але Сергій звик до цього.
– Ого! Це мало б бути смачно!
– Не смішно! – Наталка сердито зиркнула на чоловіка, але потім сама засміялася. – Ніяк не можу тебе порадувати їстівною їжею. Погана з мене дружина!
Сергій перестав усміхатися і обійняв кохану.
– Не хвилюйся, я приготую щось! І взагалі, навіщо ти встала? Могли б сьогодні довше поспати, вихідний все таки!
– Так, я виспалася… Хотіла тобі приємне зробити, але, як завжди, не вийшло, – сумно посміхнулася Наталка.
Сергій швидко прибрав безлад, залишений дружиною, і взявся за справу. Наталя з легкою заздрістю стежила за його вправними рухами. Він приготував тісто на млинці і одразу почав їх смажити. Виглядало все так, ніби він навіть не думає – просто робить, і все виходить начебто само собою.
– Дістань, будь ласка, шоколад, – попросив Сергій.
Наталка послухалася, а потім зітхнувши відвернулася до вікна. Місто вже прокинулося – вулицями поспішали пішоходи, а потік машин не зупинявся й уночі. У всіх було своє життя, свої радості й смутки.
– Чого засумувала? – Сергій одразу вловив настрій дружини. – Не переймайся через млинці. Я зараз зроблю нам чудовий сніданок. Смакота!
– Та я не через це… Просто щось сумно стало, – зітхнула Наталя і раптово для себе додала: – Життя пролітає повз, а ми тільки на роботу біжимо і ввечері додому. Так і пройде все повз…
– Наталко, то тебе підгорілі млинці на філософію потягнули? Чи те, що рано встала? Я тебе не розумію!
– Та ні, я просто подумала, що нам обом уже за сорок, а ми особливо нічого не досягли! Подумаєш, отримали підвищення на роботі… А що далі? Що після нас залишиться?
Сергій здивовано округлив очі й сказав:
– Якщо ти маєш на увазі, що нам потрібен спадкоємець, то дітей ти ж сама не хотіла, хоч ще не пізно.
Сергій не був проти дитини, хоча Наталка завжди говорила, що ще встигне, а потім вони й обговорювати це перестали.
– Ну, я не зовсім це маю на увазі, хоча можна буде якось ще раз все обдумати… – Наталя вирішила змінити тему: – То що там з млинцями? Не готові ще?
– Ага, зараз каву зроблю, і будемо снідати.
Наливаючи каву, Сергій раптово зрозумів, що його вразили слова дружини. Вона в чомусь була права. Їхнє життя просто йшло по плану, день змінював інший, і так проходили тижні, перетворюючись на місяці, а ті в роки. Іскра, що колись горіла в них, змінилася рутиною повсякденного життя.
Наталка вже взялася з апетитом їсти, коли Сергій несподівано запитав:
– А ти пам’ятаєш наші грандіозні плани? Ми ж годинами обговорювали, що робитимемо! Куди це все пішло? Пам’ятаєш, як хотіли відкрити свою кондитерську?
Наталя засміялася гірко і водночас ніжно. Вона згадала купу годин, витрачених на вивчення рецептів, нариси дизайну кондитерської своєї мрії. Звичайно, вона не вміла готувати, але Сергій любив це робити, а вона хотіла взяти на себе адміністративні питання. Це в неї добре виходило.
– У життя свої плани, так? Все пішло зовсім не так, як ми хотіли.
– Цікаво, той зошит із розрахунками зберігся? Пам’ятаєш, як ми все ретельно розписували? Це все десь мало залишитися! А що якщо спробувати зайнятися цим?
Наталка спохмурніла, похитавши головою:
– Ну, відкривати кондитерську зараз буде безумством. Ми вже не молоді, і сил займатися цим ми не маємо. У нас є робота і вже усталене життя. Нехай молоді займаються бізнесом.
– Ти так думаєш? – згадавши свою давню ідею, Сергій знову розмріявся. – Мені здається, що в нас, навпаки, є досвід і гроші та й сил вистачить! Саме час для свого бізнесу. Не наробимо недолугих помилок.
– А як же ж робота? Безглуздо зараз все кинути і зайнятися виконанням дитячої мрії. А якщо не вийде? Назад можуть не взяти, і що тоді робити? У борги залазити?
Наталя дивилася на чоловіка, який явно засмутився через її слова.
– Я не хочу так! Краще хай усе буде, як раніше. Знаєш, не має значення, що ми не змогли щось зробити. Головне – ми є один в одного! Ми кохаємо один одного, і це не зміниться.
Сергій кивнув і більше не піднімав цієї теми, перейшовши на щось інше. Але трохи пізніше Наталя побачила його в спальні за захопленим перебиранням старих документів із коробки у коморі.
– Що ти робиш?
Сергій аж стрепенувся, ніби його застали за чимось забороненим. Але потім засміявся й сказав:
– Я шукаю той зошит. Цікаво стало…
Наталя насупилась і присіла на ліжко поряд із чоловіком.
– Сергію, сподіваюся, ти не хочеш усе покинути і розпочати свою справу?
– Ну, не я почав цю розмову, – знизав Сергій плечима. – Поки що я хочу знайти зошит і подивитися, на чому ми зупинилися.
Вони трохи помовчали, потім Сергій запитав:
– Наталко, тобі хіба самій не цікаво? Не хочеться нічого змінити?
– Ну, скажімо так, я не хочу втрачати того комфорту, який зараз є. Мене, в принципі, все влаштовує.
– А мене ні! – Сергій вивалив усе з коробки і почав швидко перебирати папери. – Мені набридло приходити на роботу і щодня робити те саме! Набридло! Я ніколи не хотів бути економістом! Я не переношу вже ці цифри!
Наталя здивовано дивилася на чоловіка, вона вперше бачила його таким. Сергій явно завівся після ранкової розмови.
– Тобто, ти готовий ось так взяти і все змінити?
– Наталю, так, я готовий! Ти зі мною чи як? Без тебе я не зможу цього зробити!
Сергій з надією дивився на дружину, а та не знала, що їй робити. Наталя не хотіла нічого міняти і вже шкодувала, що заговорила про це. Звичайно, Сергій і раніше скаржився на свою роботу, але, принаймні, не поспішав відкривати кондитерську. А що ж тепер?
– А як у нас не вийде? – Наталка глянула в очі чоловіка і чесно сказала: – Я не хочу ризикувати і прошу тебе забути про цю мрію.
Сергій ніби здувся, наче вперся у стіну. Він пам’ятав, як сяяли її очі раніше, але зараз Наталя навіть чути не хотіла про це.
Наталка подивилася на чоловіка, який явно засмутився, і зітхнула. Вона не хотіла його образити й пробурмотіла:
– Вибач, Сергію, але настав час змиритися, що це так і залишиться мрією. Не ображайся на мене, будь ласка, але зрозумій, що я права. Я не братиму в цьому участі.
Сергій почав мовчки все складати в коробку. Наталка спостерігала за ним і розуміла, що зараз, у її очах, чоловік насправді прощається з мрією. Без її підтримки і допомоги він явно не відкриє ніякого бізнесу.
– Вибач… – ще раз пробурмотіла Наталка.
Сергій тільки знизав плечима, але нічого не відповів. Майбутнє, яке вранці несподівано заграло для нього новими фарбами, знову стало сірим і нудним.
Вечір пройшов у мовчанні, обоє були занурені у свої думки. Наталка згадувала, яким задоволеним був Сергій, коли думав про кондитерську і можливість займатися своєю улюбленою справою.
Вона розуміла, що від неї багато залежить, і без її підтримки чоловік не впорається. Вона намагалася вирішити складне завдання – ризикнути і бути щасливою з Сергійком або жити в комфорті по-старому, але в цей же час бачити чоловіка весь час сумним, який поступово згасатиме без мрії. Він – творчий, добродушний, любить спілкуватися з людьми, любить готувати – точно був не на своєму місці в офісі, працюючи економістом.
Наталя сама не знала, що саме сталося з нею, але наступного ранку, дивлячись, як Сергій намагається їсти яєчню так, ніби нічого не трапилося, вона відставила свою чашку з кавою і сказала…
– Треба прорахувати всі ризики. Якщо вже братися за справу, то наша кондитерська має бути накращою.
– Що?!
Сергій повільно обернувся до дружини, в його очах була радість, змішана з недовірою.
– Знадобиться багато грошей на перший час. Впоратися теоретично можна, я проаналізувала ринок, є кілька варіантів… Але доведеться важко, – зітхнула Наталка, розуміючи, що може пошкодувати про своє рішення.
– Ти хочеш відкрити кондитерську?
– Я хочу, щоб ти був щасливим. Тоді і мені буде добре, – Наталка зробила крок до чоловіка. – Нехай ми ризикнемо, але краще так, аніж прожити все життя і шкодувати, що щось не зробили.
– Треба ж! Я й не знав, що ти в мене така мудра! – Сергій засміявся.
– Це все з віком приходить, – усміхнулась Наталка.
– Та годі тобі! У сорок життя тільки починається! Ти в мене найкраща! – Сергій не втримався і, підхопивши дружину на руки, закружляв її на кухні.
– Ой, припини! Голова крутиться! – сміялася Наталка.
Нарешті, обоє сіли на диван і, дивлячись на радісного чоловіка, Наталя чітко усвідомила, що зробила правильний вибір.
Нехай попереду на них чекали труднощі, та й здавалося, що може безглуздо так раптом кидатися в погоню за мрією, але вона знала, що натомість вони зможуть досягти всього і навіть більше…