– Я все знаю про тебе і твого колишнього? – заявив Дмитро. – Ти мені брехала! Чому? Ти що, так би й заміж вийшла за мене?
– Не знаю я, Дмитре! – плакала Настя. – Ти пробач мені! Я переживала сказати.
І Дмитро не пробачив… Його життя в той момент здавалося йому якимось неясним. Він розумів, як жити із точки «ми». Звикли так думати: «Ми».
А як жити з позиції «я» – зовсім не розумів. Жив якось… Працював. Із жінками іноді спілкувався. Коротко, і не впускаючи нікого з них у своє серце…
…Дмитро піднімався сходами вгору. Він втомився на роботі, а тут, як на зло, зламався ліфт. Нічого. На п’ятий поверх якось дійде. Він же ж не старий. Всього сорок п’ять.
Дмитро був самотнім. Холостяком. Не був одружений жодного разу. Хоча, в молодості мало не взяв шлюб. І взяв би, та ось тільки дізнався, що його наречена, красива й кохана Анастасія, зрадила його. Точніше, продовжує зраджувати. З колишнім. Діло у Насті з Дмитром вже йшло до весілля, і з незрозумілої причини вона раптом захотіла до колишнього. І приховувала ж! І як уміло.
Дмитро дізнався від сусідки Насті, зовсім випадково, і спочатку не повірив. Вирішив простежити за нареченою, і переконався, що Настя йому невірна. Що можна сказати про той момент у житті Дмитра? На нього наче звалилося його власне життя. Один суцільний туман був довкола.
Дмитро дістав біленьку. Не сказати, що полегшало. Хіба що трохи. На ранок шматочки життя, радісного, з ретельно спланованим майбутнім, повернулися на місце. З Настею Дмитро розійшовся, чому вона дуже зраділа. З колишнім у них все було серйозно.
– Чому ж ти не сказала сама? Ти що, так би й заміж вийшла за мене?
– Не знаю я, Дмитре, – бідкалася Настя. – Ти пробач мені! Я переживала сказати.
Дмитро не пробачив. Його життя в той момент здавалося йому неясним. Він розумів, як жити із точки «ми». Звикли так думати: «Ми». А як жити з позиції «я» – зовсім не розумів. Жив якось… Працював. Із жінками іноді спілкувався. Коротко і не впускаючи нікого з них у своє серце.
Дмитру дуже пощастило з мамою. Вона не лізла в його життя, приймала його як є. Неодруженого. Коли Марію Вікторівну питали знайомі і сусіди, чого це не одружується Дмитро, вона коротко і ввічливо відповідала:
– Це його особиста справа. Не моя.
Чемно, але підтекст звучав чітко:
– І тим паче, не ваше.
Потроху сусіди змирилися зі статусом Дмитра, і що це не їхня справа. Так і сприймали його як є. Без родини.
Після сорока Дмитро почав іноді замислюватися. Добре, звичайно, жити з мамою у трикімнатній квартирі. Але мама не вічна. Може, даремно Дмитро все життя дмухав на воду? Даремно так і не зблизився ні з ким?
А невдовзі на їхньому поверсі з’явилася нова сусідка. Сорокарічна Рита. Вона одразу прийшла по сіль, і розповіла, що розлучилася з чоловіком. Що дочка виросла і вийшла заміж. Квартира дісталася Риті після розлучення. Дмитро з Марією Вікторівною вислухали Риту з нейтральними посмішками. У їхньому будинку колись квартири давали лікарям. І батько, і мати у Дмитра були лікарями. Тепер же ж зрозуміло квартиру міг купити будь-хто, були б гроші.
– Ще такої Рити нам тут не вистачало, – замислено сказала Марія Вікторівна, коли сусідка пішла.
– Та облиш, мамо! Що таке? Ну, зайшла із сусідами познайомитися.
– Дай Боже!
Мама, звичайно, мала рацію. Рита вирішила, що їй дуже пощастило оселитися поряд з неодруженим Дмитром. Що це сама доля звела їх на одному сходовому майданчику. Рита розпочала активні дії з причарування сусіда-холостяка.
Наприклад, могла засмітити злив на кухні і прибігти з голосіннями:
– Ой, я зараз усіх затоплю, Дмитре, допоможи!
Або ррозібрати розетку. Точніше, наполовину розібрати.
– Ой, боюся щось трапиться, Дмитро подивися розетку!
І все в такому дусі.
Коли Дмитро приходив і допомагав, переконуючись, що все було підлаштовано, і нічого сусідці не буде, Рита намагалася затягнути його за стіл.
– Ну давай хоч чайку поп’ємо! – так це називалося.
Дмитро відмовлявся, як міг. Він уже майже був готовий сказати, щоб вона не лізла до нього.
Наприклад сьогодні. Дмитро, стомлений, піднімався сходами, і почув, як відчинилися двері на їхньому поверсі. Точно Рити двері, навіть дивитися не треба. Дмитро пройшов ще трохи і подивився на сусідку, що збентежено переступала з ноги на ногу на сходовому майданчику.
– Сьогодні що вже сталося? – запитав Дмитро.
– Я папку з паперами за ліжко впустила. А відсунути не можу – важке!
– Ти що, хочеш, щоб я рухав твоє ліжко? – з підозрою запитав Дмитро.
– Я тобі присягаюсь, що не придумала нічого! – благала Рита. – Серйозно! Така нісенітниця. Гортала ці документи на ліжку, закрила папку, поклала поряд, і потім спихнула ненароком. А по них зараз секретарка шефа приїде. Оце ганьба так ганьба! Виручай, Дмитре!
– Ти що, з дому працюєш?
– Та заслабла я!
Дмитро дістав папку. Рита поводилася тихо, поки він порався біля ліжка, з чого Дмитро зробив висновок, що цього разу ситуація не вигадана.
– Дякую! Дякую! Може, чаю?
Дмитро похитав головою.
– Руки помию тільки. Пилу там у тебе багато.
– Та в тому то й річ! Я й прибрати там до ладу не можу. Ну таке незручне ліжко! Дихаю цим пилом. Треба змінити ліжко.
Дмитро вийшов із ванни і раптом застиг від несподіванки.
У коридорі була ще одна жінка!
Приблизно його ровесниця. Дмитро здивувався. Він думав, секретарки виглядають інакше. У них на роботі Лариса була високою довгоногою білявкою. А ця жінка була… Якоюсь хатньою чи що. Він укутав би її в плед, дав чашку гарячого шоколаду і посадив на диван. Або ні. Дав би їй у руки лопатку, перевертати оладки, дав би фартух, і… Схаменися, вже, куди тебе несе?!
– Я – Катя, – представилася жінка.
– Катя вже йде, – швидко сказала Рита.
– Та я теж уже йду, – сказав Дмитро, і відчинив двері. – Прошу вас, Катю.
Він пропустив секретарку і вийшов слідом, прикривши за собою двері до квартири Рити.
– Одужуй! – строго сказав він сусідці.
Якщо Рита й хотіла вийти за ними слідом, або визирнути, коли вони балакали на майданчику, треба віддати їй належне, вона стрималася.
Катя не поспішала спускатися.
– І часто у вас ліфт не працює? – запитала вона і посміхнулася.
– Досить часто, треба сказати.
– Мені трохи не по собі було, коли я піднімалася. На двох поверхах не світиться.
– Хочете, я проведу вас? – запитав Дмитро, забувши, що дуже втомився.
– Провести? Справді? – здивувалася Катя.
– Звісно! А що таке? Вам лячно, мені – ні. Проведу та й усе.
Дмитро провів її до виходу на вулицю. А потім вирішив і до зупинки провести. Біля зупинки вони ще трохи поговорили й обмінялися телефонами. Вперше за довгі двадцять років Дмитро не відчував бажання втекти від жінки одразу, під час знайомства.
Вони зустрілися з Катею у п’ятницю ввечері. Сходили в кафе, потім довго гуляли вулицями міста. Розповідали один одному про своє минуле життя. Історія Каті була важчою, аніж можна було собі уявити. Ну і звичайно, важчою за історію Дмитра.
– Ми були молодими. Мені двадцять сім, чоловікові тридцять. Синові – дев’ять. Я рано народила. Сашко поїхав забирати Артема у моїх батьків, за місто, машиною. І… Ну одним словом машина опинилася на узбіччі. Всіх не стало. А я лишилась.
Думала, не переживу. Допомогла мені думка про маму. Подумала – я втратила сина, і як мені важко! Нестерпно просто. А якщо мене не стане? Як буде моїй мамі? Ну і… Якось жила. Приїду до батьків і плачемо з ними.
Потім тато зліг. Я перевезла батьків до себе, будиночок ми продали. Батьку допомагали. Не допомогли… А два роки тому й мама пішла. Я залишилася зовсім одна. Так захотілося… Все змінити! Поки я жива. Кинула роботу, здала квартиру в оренду, переїхала сюди. Тут винаймаю кімнату. Влаштувалася менеджером.
– Рита казала, що ти секретарка?
– Особливих відмінностей у нашій компанії немає – функціонал схожий. Обов’язки секретаря плюс господарські справи. Мені подобається. Начальство хороше. Платять непогано. І місто мені подобається.
– Ти більше нікого не зустріла після… Після…
– Та я зрозуміла. Ні, я намагалася. Але я не могла, Дмитре. Нещасна я, кому такі потрібні?
Дмитро раптом піддався пориву і обійняв її. Так йому захотілося: обійняти, захистити. Забрати частину її переживань собі. Жаль, що це неможливо.
Він розповів про себе, і Катя Дмитру дуже співчувала. Вона взагалі була доброю. Затишною. Душевною. Дмитро знову відігнав дивні видіння, як Катя смажить на його кухні оладки. У фартушку, така гарна…
Зустрічалися вони недовго. Дмитро вмовив Катю переїхати до нього. До них із мамою.
– Ти зрозумій, у мене унікальна мати. Вона взагалі ніколи ні в що не втручається.
– Дмитре, може краще квартиру знімемо? Ну як це, я буду на кухні другою хазяйкою? Мені вже сорок шість років. Важко це все!
– Ось познайомишся з мамою, і побачиш. Якщо не вийде – знімемо квартиру! Просто навіщо, якщо в нас повно місця, а гроші можна на щось приємніше витратити. З’їздити кудись. Або купити щось хороше.
Дмитро запросив Катю на вечерю, і мама, бурмаючи, взялася за готування.
– Ну, не люблю я цього всього! – обурювалася вона. – Чому не можна було в ресторані познайомитися?
Мама у свої сімдесят років виглядала шикарно. Молодо й підтягнуто. Вона постійно ходила то в спортзал, то на танці. Харчувалась салатиками. Легкими. Звичайно, готувати повноцінний обід Марії Вікторівні було важко. Але заради сина вона пересилила себе. Стіл був накритий шикарно. Три салати, дві закуски, п’ять нарізок і запечене м’ясо в духовці зі спаржею.
– Мамо, хто це все з’їсть? – ахнув Дмитро.
– Так. Чудово! Тепер ти ще й незадоволений з моїх старань!
– Матусю, я дуже задоволений! – у двері подзвонили. – А ось і Катя.
Вона принесла мамі в подарунок її улюблені цукерки та квіти, чим одразу сподобалася Марії Вікторівні. Дмитро попередив маму про важкі події в житті Каті, і Марія Вікторівна не ставила зайвих питань. Вони просто і невимушено спілкувалися. Мамі Дмитра дуже сподобалося, що жінка все пройшла гідно. Була природною й доброзичливою. По сторонах не дивилася, оглядаючи чуже житло.
– Ну як, мамо? – запитав Дмитро на кухні.
– Дуже навіть непогано.
– Я запросив Катю жити до нас. Як ти на це відреагуєш?
– Господи, синку! Та що ти таке питаєш? Аби ти щасливий був. А місця вистачить!
Дмитро обійняв маму:
– Ти в мене все-таки дивовижна. Не така, як усі.
– Це називається “особлива”! Ну, неси тістечка в кімнату, бо Катя подумає, що ми її обговорюємо.
– Як же ж так можна? – Дмитро округлив очі.
Мама засміялася.
Катя переїхала до Дмитра. Він говорив правду, мати на кухню не претендувала. Її взагалі майже ніколи не було вдома – Марія Вікторівна була дуже активною пенсіонеркою. Коли вона все-таки була вдома, то їла дуже скромно, щоб не зіпсувати фігуру.
– Маріє Вікторівно, ну спробуйте вареники! Я їх сама робила. Може несмачно?
– У тебе, і несмачно? Гаразд, спробую один!
Мама спробувала і хмурилася.
– Несмачно?
– Та в тому то й річ, що неймовірно смачно! Досить мене спокушати! Їжте самі.
– Я хочу поберегти фігуру, як і ви.
– Тоді не готуй з борошна у таких кількостях, – сказала Марія, і взяла із миски ще один варентк. – Все! Я пішла, бо це ніколи не скінчиться.
Катя тільки засміялася їй услід. У цьому будинку вона відчувала, що нарешті сміється по-справжньому. Щиро.
За рік Дмитро з Катею зібралися узаконити свої стосунки. Весь цей рік сусідка Рита під час зустрічі просто посміхалася і кивала їм. Але коли Катя з Дмитром почали готуватися до скромного весілля, Рита підійшла до неї на роботі й заявила:
– Сподіваюся, мене ви не забудете запросити?
– Ми просто хотіли у вузькому колі. Рідні і близькі.
– Та я вас, можна сказати, звела! Хто у вас є ближчий за мене?
Катя розповіла Дмитру. Він знизав плечима:
– Та запросимо, що такого? Ну, нехай порадіє за нас.
– А вона порадіє?
– А тобі не все одно?
– Все одно, – кивнула Катя, і поцілувала Дмитра.
На святі Рита погульбанила і сиділа рекламувала свою значну роль у житті молодих. Які вони бідні самотні й нещасні були, а вона звела їх у пару. Зробила двох людей щасливими.
– А коли у вас народиться дитина, ви маєте покликати мене хресною. Так і знайте! – галасувала Рита. – Гірко!
– О, Боже! – пробурмотіла Катя.
Вони й не думали про дітей. А якби й задумалися, то скоріше ні, аніж так.
Вони й справді довго були втраченими, наче шукали і чекали саме один на одного. Зараз, коли дочекалися і знайшли, Дмитру й Каті хотілося просто бути вдвох.
Дмитро підвівся і підняв свою новоспечену дружину.
Обійняв і сказав:
– Завжди є якась сусідка, яка все псує. Не зважай, Катрусю. Я дуже тебе люблю!
– І я тебе, Дмитре!
Під вигуки «Гірко!», які в основному вигукувала Рита, Дмитро міцно поцілував Катю.
Він і не сподівався, що знайде її. Але дива в житті трапляються…