– Оксана, на вихідні ми їдемо до батьків на дачу! – задоволено заявив Микола дружині.
– Знову? – засмутилася молода жінка.
– Ти ж знаєш, що батькам важко встигнути все самим, їм допомогти треба.
– Тоді, може, не треба було викуповувати у сусідів ділянку й засаджувати її? – невдоволено запитала Оксана, яка на ці вихідні мала свої плани.
– Ну ось що ти починаєш? – невдоволено пробурчав Микола. – Ти ж знаєш, що я сам запропонував цей варіант? Подобається мені в землі поратися!
– Я ж пропонувала тобі продати квартиру й купити будинок?
Квартира була подарована молодим батьками з обох боків.
– Ні, Оксано, це нерозумно, – одразу відхрестився чоловік.
– Але чому? Будинок у передмісті, ми обоє на машинах, та й маршрутки там ходять! – дивувалась Оксана, яка давно мріяла про свій будинок, про свій городик, і щоб посаджено там було те, що вона хоче, де господинею буде вона!
– Мені у квартирі зручніше. Та й удома справ буде багато! Коли я буду до батьків їздити? Мені й дачі вистачає. І мене повністю влаштовує наше життя, – нарешті зізнався чоловік і, зрозумівши, що бовкнув зайвого, пішов у кімнату, залишивши дружину розгублено усвідомлювати почуте.
Значить, вона скасовує свої плани, замість відпочинку, їде до його батьків на дачу і працюватиме ще й там, а його все влаштовує? Серйозно?!
Стримавши емоції, Оксана заварила собі каву, відкрила коробку улюблених цукерок Миколи, які вона планувала взяти з собою на дачу, і задумалася!
Тобто поки вона не висипається, чоловікові зручно? Поки вона мріє, причому даремно – його все влаштовує? Поки вона жертвує зустрічами, відпочинком і своїми планами – йому нормально?
– Ой, Оксано, а ти ж ці цукерки купувала на дачу?! – здивувався Микола, зайшовши на кухню.
– Ага. Але я вирішила, що я зараз їх хочу зʼїсти!
– Але ж так нечесно! Завтра вже їхати, а ми не встигнемо купити, – зауважив чоловік.
Солодке він любив, особливо ці цукерки.
– Зате мені смачно! – усміхнулася Оксана, взявши чергову цукерку з коробки.
– Гаразд, – змирився Микола. – Ти зможеш завтра раніше відпроситися з роботи? Потрібно раніше виїхати, до заторів.
– Ні, – ще ширше посміхнулася дружина.
– У сенсі ні? Завтра дрова привезуть, я замовив, їх треба зустріти! – здивувався чоловік.
– Тобі треба, ти і їдь раніше.
– А ти?
– А я спокійно собі попрацюю, а на вихідних висплюся, прибиранням займуся і, нарешті, куплю собі костюм на роботу. А то завжди на магазини не залишається часу.
– Тобто ти, замість того, щоб допомогти чоловікові, скласти йому компанію, волієш нічого не робити? – обурився Микола.
– Так! Я люблю наш будинок і мені приємно проводити тут час. А ще я теж маю право провести вихідні так, як мені хочеться! – знизала плечима Оксана.
– Але чому? Ми завжди проводимо вихідні разом. Ми ж чоловік і дружина!
– Нагадай, чоловіче мій, коли ми разом ходили в кіно? Гуляли? Просто так без приводу? Разом готували? Разом дивилися телевізор? Разом їздили на озеро? – уже не могла зупинитися молода жінка.
– Оксанко, ти чого? Літо ж! У селі справ безліч, – здивувався Микола. – Взимку часу буде більше, от і лінуватимемося.
– А я не хочу взимку! Я зараз хочу! У сарафані й сандалях, а не в куртці і черевиках. – Хоча б одні вихідні на місяць ми можемо присвятити собі?
– Звісно! Нехай пропаде все, але ми відпочинемо? Так? – розізлився Микола. – А могли б разом зробити все, удвох. Мені було б приємно.
– Не цього разу, – сказала Оксана, розуміючи, що чоловік її не чує.
Вони були одружені трохи більше року, і за весь цей час вони з чоловіком кожні вихідні мчали на дачу до свекра, щоб допомогти.
Зрозуміло, що чоловік отримував задоволення від такої сільської роботи. Як він казав, м’язи розминав.
Ось тільки Оксані іноді хотілося також відпочити. Не зміною діяльності, а лежачи і поспішаючи роблячи звичайні буденні справи.
Микола поїхав на дачу без неї.
Усі вихідні молода жінка була сама, справами намагаючись відволікти себе від почуття провини, яке незрозуміло звідки виникало.
– Мамо, привіт! – подзвонила Оксана батькам у суботу, ближче до вечора.
Вона сиділа в нарешті вимитій квартирі, де чистими були навіть вікна і штори! Бо ж до цього дня на вікна їй уже не вистачало. Не ночами ж їх мити?
– Доню, як у тебе справи? Ти чого така сумна? – ахнула Марина Володимирівна.
І Оксану понесло… Вона розповіла мамі про розмову з чоловіком і про свій вчинок на ці вихідні.
– Та ти що? Набридло? Дійшло нарешті, що ти не зобов’язана жити життям Миколи та його бажаннями? – засміялася мама. – Микола твій самозакоханий. Добре, хоч зізнався, чого він справді хоче.
– Мамо, а що робити? Він образився.
– Так? Ну, тоді, лопату в руки й на дачу бігом! Може, заробиш прощення.
– Ну мамо! – обурилася Оксана. – Я ж серйозно!
– Що? Забула, як жити для себе? – важко зітхнула Марина Володимирівна. – Сходи в магазин, у кафе, погуляй! Подзвони дівчаткам. Вони будуть раді.
І Оксана подзвонила! Ох, як зраділи подруги! Вони посиділи в кафе, розмовляючи про все і ні про що, згадали свої студентські роки, а наступного дня з самого ранку поїхали на озеро!
Оксана давно так не відпочивала. Вона вперше з дня весілля насолоджувалася вихідними.
Микола приїхав увечері в неділю.
І його дуже злило те, що засмагла, й відпочила дружина прямо сяяла від щастя, коли він був дуже втомлений.
– Як відпочила? – із сарказмом спитав чоловік, у глибині душі позаздривши дружині.
– Ой, чудово! Я так виспалася, купалася і з дівчатками поспілкувалася, що аж досі енергії море! – чесно зізналася Оксана. – А як у тебе справи? Я дивлюся, насолодився дачею сповна? Відвів душу на картоплі?
– Не вигадуй! – роздратовано сказав Микола.
Насправді батьки, звикнувши до того, що діти все роблять, приготували список завдань, які потрібно було обов’язково зробити!
І ніхто йому не допомагав, вони іншими справами були зайняті.
Ніхто не приносив води, не переживав за самопочуття, не готував постіль, не мазав кремом плечі, не підкладав йому смачненького, не піклувався про нього.
Мама, звичайно, метушилася, але й у неї свої справи були.
А він звик робити все разом, звик, що дружина на підхваті.
Погано йому там було!
І навіть активна фізична праця була не в задоволення.
Та й відпочити вдень не вдалося, доробити справи треба було.
Це з Оксаною все швидко робилося і на все вистачало часу. А тут…
От все не те й не так!
– Гаразд, не буду. Ходімо вечеряти? Я твій “Цезар” улюблений приготувала. А потім плечі намастить і легше стане! – щиро поспівчувала чоловікові молода жінка. – Ти ж мій робітник! Ходімо?
І Микола пішов!
І салат був дуже смачним і ситним, адже тільки його Оксана вміла так смачно посмажити курочку.
І спина турбувати перестала, після крему Оксани.
І взагалі він відчув себе набагато легше!
Наступних вихідних вони знову були на дачі, де свекруха насварилася за її за прогул.
– Микола тут один за вас двох був усі вихідні, а я розраховувала, що ти мені допоможеш із кропом. Його потрібно зібрати, промити, нарізати і заморозити. А ще ягода дозрівати почала, варення б наварити, – обурювалася Наталія Григорівна.
– У мене були справи, що не встигла за тиждень зробити, – здивувалася такій зустрічі Оксана.
– Які справи можуть бути у місті? Ви там цілий тиждень, ніхто не чіпає, робіть що хочете, – не розуміла свекруха. – Та й, зрештою, тут свіже повітря, натуральні продукти, та й чоловік твій тут! Це не діло – чоловіка одного залишати. А що робити багато, то це ж дача!
– Справи можуть бути різні. Та й що поганого в тому, що я хочу провести вихідні вдома? – щиро не розуміла невістка.
– Але ж Микола тут?!
– Ось саме так! Помічник у вас є, все нормально!
– Оксано, ти дружина! І маєш бути поруч із чоловіком, а не вештатися незрозуміло де! – обурилася жінка.
– Ось тоді нехай чоловік приділить трохи уваги своїй молодій дружині і проведе вихідні з нею, а не з вами, зі мною на додачу! – не стрималася Оксана, за що пізніше Микола насварився.
– От важко було промовчати? – сердився чоловік. – Мама тепер ображається на тебе.
– На мене всі ображаються! Ти, твої батьки. А я просто втомилася.
– Ти сама винна. Знаєш же ж, що тут справ багато.
– Знаєш що? Ображайтесь тут без мене!
Оксана зібралася і вирушила на зупинку, де найближчим автобусом повернулася до міста.
Вона довго думала над тим, що відбувається, і зрозуміла, що жити вони нормально будуть тільки за правилами Миколи. А якщо вона вирішить щось зробити за своїми, то будуть сварки, образи, бурчання…
І добре б він просто бурчав, але ні! Скаржиться батькам, а потім і вони виказують невістці, що вона не має права!
А вона? Вона має право відпочивати, коли втомилася, проводити вихідні, як хоче саме вона, коли для неї це важливо.
Вона ж теж людина!
Але так…
Чоловік повернувся і вдав, що нічого не було.
Оксана теж не поверталася до цієї теми.
– Оксано, у нас же ж відпустка через тиждень? – почав розмову Микола у четвер увечері. – Батьки…
– Микольцю, вибач, але я до своїх поїду. – одразу попередила чоловіка Оксана. – Давно не була, та й допомогти хочеться. Там абрикоси поспіють, мама не встигає нічого, теж працюють із батьком. Та й у морі хочеться накупатися. Ми торік відпустку на дачі провели, мені вистачило!
– Але…
– Без але. Досить! Не хочу! Я вийшла заміж? Чи що це?
– Так, стоп! А зі мною порадитись? Чи тобі моя думка не цікава? – обурився Микола.
– Я хотіла тобі запропонувати, але ти випередив мене. Я сьогодні тільки вирішила їхати, – знизала плечима Оксана.
Щось у них після тієї сварки змінилося…
– Ти розумієш, що ми не можемо зараз їхати? Там у саду справ багато, та й ягоди, огірки дозрівають. Ми не можемо зараз поїхати, – гнув свою лінію чоловік. – Ми маємо батькам допомогти.
– Так я і їду допомагати. Чи в нас тільки твої батьки втомлюються? Про моїх ти зовсім не думаєш? Далеко та й добре?
– Ні, але ми можемо туди поїхати потім…
– Восени? Коли всі справи переробимо? – сумно посміхнулася Оксана.
– Ну, а що ти пропонуєш? – насупився Микола.
– Ти їдеш до своїх, а я – до своїх.
– Але ж це неправильно! – розгубився чоловік. – Ми маємо бути разом! Ми ж чоловік і дружина.
– Ага. Разом, але по твоєму! – втомлено зітхнула Оксана. – Але іноді можна й нарізно. Особливо коли допомога потрібна всім!
Микола замовк. Він мовчки поїхав до своїх батьків один, повернувся додому ще задумливіший.
– Оксано, я тут довго думав і вирішив, що це неправильно, проводити відпустку окремо, – почав розмову Микола у четвер увечері.
– І що ти тоді пропонуєш? – уважно глянула на чоловіка Оксана.
– Відпустку зараз ми проведемо на дачі, а у вересні поїдемо до твоїх.
– Нічого нового, – засмучено похитала головою молода жінка.
– Та зрозумій ти, зараз поїхати – це кинути все, у що було вкладено багато сил і часу, – нервово ходив по кімнаті Микола.
– І ти мене зрозумій. Мені відпустку у вересні не дадуть, ти про це чудово знаєш. А я скучила за батьками! За своїми, Миколо. Я більше року їх не бачила. Поїхали хоч на тиждень?
– Я не можу! Мама заслабла. Потрібно допомогти.
– І чому я не здивована? – посміхнулася Оксана.
Вона чудово знала характер свекрухи і її звичку вчасно хворіти.
– Гаразд. Добре. Допомагай. Але я поїду до своїх батьків.
– Все ж таки поїдеш?
– Так.
– Добре. Тоді додому можеш не повертатись! – заявив Микола і пішов спати на диван.
Оксана ж не могла заснути всю ніч, роздумуючи над ситуацією, що склалася.
Ледве відпрацювавши робочий день, вона повернулася додому і заснула, тільки пізніше помітивши, що чоловіка поряд немає.
На столі лежала якась записка.
Оксана розгорнула її й аж засміялася від прочитаного:
“Вирішиш, що сім’я для тебе важливіша за принципи, приїжджай на дачу!”
Принципи? Які принципи? Батьки вперше попросили про допомогу. До того ж, у її відпустку.
– Доню, ти приїдеш? Тут Славко з дружиною й дітьми приїжджають, відпустку підібрали, щоб з твоєю співпала, – зателефонувала мама зранку в суботу.
– Приїду, мамо. На машині приїду. Назавжди! – рішуче відповіла Оксана.
Їй полегшало від прийнятого рішення.
Все вірно!
Зібравши речі і завантаживши все в машину, вона пройшлася по квартирі, з любов’ю прощаючись з усім, що їй було таким дорогим.
Все це облаштовувала вона. Штори, кухню, меблі… Навіть ламінат вибирала вона!
Але всьому є межа!
Виспавшись, вона ще раз попрощалася з квартирою і вирушила в дорогу.
Ночувала в готелі, а вранці знову в дорогу.
І тільки вдома, у мами на кухні, розповіла рідним про своє рішення.
– Ну що ж… – зітхнув батько. – Як би грубо це не звучало, я радий!
– І вчасно. Поки дітей немає. Потім дуже було б складно з таким чоловіком! – сказала невістка, з любов’ю дивлячись на чоловіка, брата Оксани.
– Гаразд, Оксанко, ходімо речі розвантажимо. Та й на море сходимо покупатися, – підвівся з-за столу Ігор. – Ласкаво просимо додому!
Відпустка пролетіла непомітно і настав час повертатися до міста. Треба було як мінімум звільнитися. На розлучення вона подала віддалено, маленьку квартиру орендувала собі на цей час.
Все!
Залишилося завершити почате!
Микола подзвонив їй тільки через два тижні, коли повернувся додому.
– Оксано, що за виставу ти влаштувала?
– Ти про що? – облаштовуючись на орендованій квартирі, уточнила Оксана. – Все, як ти просив, додому я не повернулася.
– Ти мала визнати, що ти не права, вибачитися і приїхати до нас. А ти? Дитячий садок, їй-богу, – роздратовано зауважив Микола. – Гаразд. Відпочила, побачила своїх і досить. Повертайся. Нормальна дружина повинна слухатися свого чоловіка, а не отаке влаштовувати.
– Микольцю, якось забагато я повинна, ти не думаєш? А ти що мені повинен? – спокійно запитала дружина, а ось чоловіка це питання явно застало зненацька.
– У сенсі? Не вигадуй. Повертайся. Показала характер і вистачить!
– Ой, ні. Дякую.
– Оксано, ти моя дружина і ти маєш бути поруч! – сказав Микола.
– Я подала на розлучення. Квартиру теж ділимо. Тож тепер можеш хоч жити на своїй дачі! А маю інші плани, які не співпадають з твоїми. Тому нам не по дорозі. Все як ти й хотів! – Оксана завершила неприємну розмову і вирушила на зустріч з подругами…
– Оксано! Звичайно, Микола той ще… Ти як заміж вийшла, то зовсім загубилася, – висловила свою думку Діана, після короткої розповіді Оксани про зміни у своєму житті. – Але ми за тобою сумуватимемо!
– Та годі вам, дівчата! Як влаштуюся, запрошу у гості, – усміхнулася молода жінка, стримуючи сльози.
Все ж таки чудові в неї подруги! Напевно тому Микола їх і не любив.
З роботи Оксану відпускали важко, вмовляли залишитися. Вони домовилися про те, що звільниться вона, як усі справи вирішить.
Проте Микола з батьками насіли на неї з усіх боків!
– Ти подивись! Наче й заміж вийшла, і з пристойної сім’ї, а витворює казна що! – сварилася Наталія Григорівна. – Тобі там сонечко голову пригріло? Повертайся до чоловіка і заспокойся вже!
– Оксано, досить характер показувати! Повертайся і заживемо, як раніше! – вмовляв Микола.
– От же ж! Жила нормально, а тут понесло! Нареченого, чи що собі на морі знайшла? – казала зовиця.
І чим більше вони насідали, тим більше Оксана переконувалась у правильності прийнятого рішення.
Все ж таки, їх розлучили, квартиру довелося продати, а гроші розділити навпіл.
Оксана звільнилася і повернулася додому, мріючи, нарешті, виспатися після цього всього.
Пройшов рік…
– Так, дівчата! Квартира, звичайно, просто чуддова, Оксано, але я у ванну перша! – Діана зі сміхом помчала у ванну, зачинивши за собою двері.
Подруги розсміялися, бо та вічно була така.
– Ну що, Оксанко, не шкодуєш, що кинула там все і переїхала? – запитала Ірина, одна з їхньої четвірки подружок.
– Ні! Тут я досить швидко знайшла роботу, купила квартиру в кредит і роблю те, що я хочу! – усміхнулася господиня.
– Ось і правильно! – підтримали її подруги.
– Ні, Микола, звісно, той ще… Але я дякую йому за цю зустріч! – вийшла з ванної задоволена Діана, витираючи волосся. – І це, дівчатка, треба відзначити! Я така голодна, хочу в ресторан! А що? Давайте, давайте, вдома спатимемо! Ми ж у відпустці!
І дівчата, жартома, говорячи і щиро радіючи одна одній, зібралися в ресторан, насолоджуючись спілкуванням і теплим сонцем!