Свій п’ятдесят дев’ятий день народження Лариса Олексіївна відзначала вдома, в колі рідних та близьких.
Були запрошені син і дочка зі своїми сім’ями, а також давня подруга і колега іменинниці – Віра Леонідівна.
Лариса й Віра разом навчалися, і ось уже не один десяток років працюють у цьому ж навчальному закладі.
Свого часу вони майже одночасно вийшли заміж, народили дітей: Лариса – сина Костянтина і дочку Валерію, а Віра – дочку Лізу. З різницею у два роки вони овдовіли…
Так що Віра для Лариси була ближчою, аніж дві рідні сестри, які жили далеко і з якими вона бачилася приблизно раз на три роки.
Вже пролунали привітання, внуки пішли в іншу кімнату, де для них було накрито окремий стіл.
Лариса бачила, що у Костянтина й Валерії для неї є ще якась новина – вони перезиралися, явно вибираючи час, щоб її розказати.
Нарешті син сказав:
– Мамо, а у нас для тебе є сюрприз!
– І що ж там за сюрприз такий? – запитала Лариса.
Діти загадково посміхнулися. Лариса не розуміла, що ж вони там таке вигадали.
– Ну кажіть вже! – посміхнулась вона.
– Ну ми тут скинулися і… Купили на дві наші сім’ї дачу!
– Ого! – оцінила Лариса. – І що ж ви там збираєтесь робити? Займетеся сільським господарством чи, як це зараз модно, їздитимете туди відпочивати?
– А там можна робити і те, й інше, – сказала Валерія. – Колишні господарі купили у сусідів землю та на ній зробили город. Там росте кілька яблунь, ягідні кущі, є грядки і навіть теплиця. А на тій частині, що ближче до будинку, стоїть альтанка, сарайчик, є дитячий майданчик, мангал і місце для басейну. Ми вже замовили надувний басейн. Прямо у червні й поставимо.
– Молодці, обростаєте господарством, – схвалила мати.
– І будинок там великий і навіть ремонту не треба, – додала Оксана – дружина Костянтина. – Дітям там влітку буде чудово!
А Віктор – чоловік Валерії – сказав, що місця навколо села грибні, а за п’ятнадцять кілометрів від нього є гарне озеро, куди можна буде їздити купатися.
– А хто ж у вас за агронома? – поцікавилася Лариса. – Ні Костянтин, ні Валерія у сільському господарстві нічого ж не розуміють.
– Це ми Оксані довірили. У її батьків все життя дача була, тож Олена Михайлівна їй уже купу порад понадавала і насіння відсипала, – сказала Валерія.
– Я й сама різного насіння накупила, скоро розсаду вирощуватиму, – сказала Оксана.
– Так, Ларисо, дивись, виросли діти, зайнялися серйозною справою. Мою Лізу свекруха спочатку ніяк не могла на грядки вивести, а тепер Ліза вже сама всю сім’ю до робіт залучає. І твоїх от тепер зачепило, – сказала Віра Леонідівна. – Що село з людьми робить!
– Та годі тобі, Вірочко, чим би дитя не тішилося, аби не плакало, – засміялася Лариса.
У цей момент у вітальню прибігла Марійка, старша внучка Лариси Олексіївни:
– Бабусю, а коли вже буде торт?
– Зараз, моя люба. Ось мама з тіткою Оксаною тарілки замінять і буде торт, – відповіла Лариса.
…Червень у Лариси Олексіївни та Віри Леонідівни традиційно був насиченим: закінчувався навчальний рік, розпочиналася літня сесія – заліки, іспити, наради. Тож із сином і дочкою Лариса тільки іноді зідзвонювалася.
Вона знала, що перші два тижні на дачі жила Валерія зі своїми дітьми й дітьми брата. На наступні два тижні її замінила Оксана.
Наприкінці червня Костянтин зателефонував матері й запросив її на вихідні поїхати з ним на дачу:
– Мамо, ти ж ще жодного разу там не була – подивишся, як ми все влаштували.
Коли вони під’їхали до будинку, біля воріт уже стояла машина Віктора – дочка із зятем приїхали раніше.
Старші внуки хлюпалися в басейні, молодший Миколка стрибав на батуті. Віктор порався біля мангалу.
– Мамо, ходімо, ми покажемо тобі наш город, – покликала Валерія.
Вони з Оксаною привели Ларису спочатку до теплиці, а потім до грядок.
– Ось тут у нас огірки, тут перець, помідори тільки в теплиці. Там цибуля, часник, морква. А біля паркану ми для дітей горох посадили. З того боку – смородина й аґрус, а тут малина. Кущі ці ще від колишніх хазяїв залишилися, ми поки що нових не садили – руки до всього не дійшли, – розповідала Валерія.
– Нічого собі! – здивувалася Лариса. – Та у вас тут ціла плантація!
– Нам моя мама добре допомогла, – сказала Оксана. – Вона двічі до нас приїжджала. Без її допомоги ми б не впоралися.
– У липні, звичайно, найважче – це прополка. А полив у нас зроблений автоматичний. Дивись, мамо, ось цей кран повернеш і все, – показала Валерія.
– Вибач, дочко, я щось не зрозуміла, що ти сказала про прополку і полив, – зупинила Лариса Валерію.
– Оксані у середу треба виходити на роботу. Ти залишишся на дачі з дітьми. Якщо не буде дощу, то треба ввечері грядки поливати. З прополкою дуже не старайся – скільки зможеш, стільки й зроби, у п’ятницю ввечері ми приїдемо і за вихідні все доробимо, – пояснила Валерія.
– Любі мої, у середу ми з Вірою їдемо на відпочинок, – сказала Лариса. – Квитки вже куплені і готель оплачений.
– Як же ж так, мамо?! А чому ти раніше не сказала? – здивувалася Валерія. – Ми взагалі-то розраховували зовсім на інше!
– Почнемо з того, що ви мене ні про що не питали. Квитки на ми з Вірою замовили ще в березні. І взагалі, це літо в мене вже все розписане: коли ми повернемося, я планую два тижні посидіти в бібліотеці – треба оновити лекції. Крім того, мені виділили години на новий курс. А на початку серпня ми з Вірою на два тижні їдемо у санаторій. Путівки теж ще навесні забронювали. А там і відпустка закінчиться.
– А що ж нам робити? – запитала Оксана.
– Не знаю. Ви коли між собою літо ділили, чому в мене не запитали про мої плани? – поцікавилася Лариса. – І, до речі, на майбутнє: чотирьох онуків протягом двох тижнів я витримаю – мені зовсім не важко наварити їм каші, насмажити млинців, організувати дозвілля. Але про ці півтора гектари навіть і не кажіть – я й хвіртку на ваш город ніколи не відкрию.
– Які півтора гектари?! Там всього лише двадцять соток, – сказала Валерія.
– Дочко, ти коли-небудь думала, чому ми з вашим батьком не купили дачу? Гроші в нас були, а ось бажання поратися на городі – ні. Тож я і дача – це різні речі. Поєднання непоєднуваного. Тож дачу мені, будь ласка, не пропонувати.
– Мамо, ти нас дуже підвела, – засмутився Костянтин, коли дізнався, що в матері зовсім інші плани на літо. – Ми розраховували, що ти із задоволенням проведеш півтора місяці з дітьми на дачі.
– Вибач, любий сину, що розчарувала тебе, але в нас з тобою зовсім різні уявлення про задоволення, – просто відповіла мати…
…Так Лариса Олексіївна й зробила, як і планувала. І вона абсолютно впевнена, що права. А що? Її ніхто не питав, а вона нічого нікому не обіцяла.