– Я тебе народила й виховала, а ти до мене ще й сваришся?
– Якщо ти б поводилася нормально, тобі б і слова ніхто не сказав!
– Я якраз таки поводжуся нормально! І роблю правильно! Це батько тебе виховав жадібною і безсердечною!
– Він про свою дитину хоч дбає, а не про всяких там утриманок!
– Не смій так говорити про рідню!
– Та мені все одно!
Так, невчасно Ігор повернувся додому. А може, все таки вчасно…
Дружині з донькою не вистачило хвилини зо три, щоб їх уже було не зупинити.
– Ігорю, твоя безсовісна дочка сміє до мене сваритися! – обернулася Ангеліна до чоловіка. – Вгамуй її, нарешті!
– Тату, це вона вже дістала!
– І вам добрий вечір, – сказав Ігор, розуміючи, що спокою в цьому домі не буде.
Сьогодні, як мінімум.
– Зовсім він не добрий цей вечір! – сказала Ангеліна.
– Привіт, тату! – Валерія усміхнулася батькові. – Як день минув?
– Ну, до цього моменту, все було чудово, – сказав Ігор і запитально глянув на дружину з донькою. – Що цього разу не поділили?
– Ця, твоя дочка, таке виробила, що я оторопіла!
– Я всього лише вчинила так, як це ти зазвичай робиш! – Валерія демонстративно посміхнулася до матері. – Творю добро, не дивлячись ні на що!
– Все, годі! – гукнув Ігор. – А тепер сіли! Обидві! І за розповідайте, що в нас трапилось!
– Вона згрібла майже весь мій гардероб і відвезла Діані! То ще й сказала, що це подарунок! Мовляв, у мами всього повно, а їм потрібніше!
Ігорю, ти б знав, скільки праці мені коштувало, щоб забрати все назад! А за одну кофтинку ми з нею мало не почубилися!
Валерія сміялася в кулачок.
– І все одно мені здається, що я не все забрала! – Ангеліна ігнорувала смішки доньки. – Ігорю, ти зобов’язаний їй пояснити! Що це за справи?
Я ж кожну річ вибираю так ретельно! Щоб і стильно, і красиво, і зручно! А вона взяла й віддала!
– Валеріє, що ти скажеш?
– Так і було, – погодилася дочка, гордо піднявши голову. – А ось на те, як мама забирала свої речі назад, я б із задоволенням подивилася!
– Так, як ти смієш?! – вигукнула Ангеліна.
– Тихо! – гукнув Ігор. – Валеріє, поясни свій вчинок!
– А що тут пояснювати? – вона знизала плечима. – Я просто вчинила, як це вона робить!
Вічно залізе до мене в шафу, коли я на навчанні, вибере там щось на власний розсуд і Поліні дарує!
Хай би, хоч раз запитала! Та де там!
Тату, я щодня йду додому з думкою, що я не знайду чогось зі своїх речей!
– У тебе їх повно! – вигукнула Ангеліна. – А у Діани немає можливості стільки Поліні купувати! А ти все одно всі не зносиш!
Вони в тебе просто припадають пилом у шафі! А потім ти їх викинеш! А Поліночка із задоволенням поносить!
– А ти не помічала, що речі, які ти виймала з моєї шафи, були з етикетками? Ще не носила жодного разу! А ти, добра душа: «Носи, племіннице, на здоров’я!» А я може, берегла на особливий випадок!
– У тебе там такі завали, що для особливого випадку щось інше підбереш! А їм потрібніше! – вигукнула Ангеліна.
– Все, годі! Припиніть це! – голосно сказав Ігор. – Валеріє, ти частково винувата, тому йди у свою кімнату!
– А чого одразу я?! – обурилася Валерія.
– А що значить, частково?! – запитала Ангеліна.
– Валеріє, ти винна в тому, що наслідувала поганий приклад своєї матері! Вчитися треба доброму! А оскільки мати – це перший приклад для доньки, то ти винувата лише частково! Зрозуміло? – Валерія кивнула. – Тоді прошу, в кімнату!
А коли Валерія гордо пішла, Ігор повернувся до дружини:
– Тепер у нас з тобою буде дуже серйозна розмова!
Вибираючи дружину до душі, ніколи не знаєш, які сюрпризи чекають попереду. Навіть тривале спілкування та передвесільне проживання разом не розкриє потаємних куточків жіночої душі.
І ось що характерно, що сюрпризи ніколи не вивалюються всі зразу. По одному, тихесенько, з обережністю. І частенько протягом досить довгого часу.
Знову ж таки, часом, з черговим сюрпризом простіше змиритися, аніж все міняти чи псувати.
Ігореві на сюрпризи дружини пощастило!
Першим сюрпризом стало те, що після декрету Ангеліна вирішила, що працювати їй не обов’язково.
– Ігорю, ти достатньо заробляєш, щоб я могла виконати своє жіноче покликання бути дружиною й матір’ю!
– Ангеліно, але ти ж розумієш, що будь-якої миті я можу залишитися без грошей, – намагався навчити її чоловік. – Бізнес – це не стабільність, а стрибки. Сьогодні вгору, а завтра вниз. А в нас донька!
– Любий, я в тебе вірю! Ти ж постараєшся, щоб ми ні в чому не потребували! Ти сильний, ти сміливий, ти розумний! Ти з усім впораєшся!
Лестощі разом з ніжністю, зробили свою справу. Тим більше, справи йшли вгору, а Ігор, за порадою друзів, сам формував свій пенсійний фонд. На всяк випадок.
Другим сюрпризом стало те, що в Ангелини зʼявилася настирлива рідня.
Спочатку теща приїхала погостювати й допомогти з Валерією, а потім затрималася на пів року. Потім тітка, наче проїздом, осіла в їхньому домі на три місяці. І хай би так, але вона почала Ігоря повчати.
– Юначе, це вже якось занадто, по квартирі в одних шортах! – гордо сказала тітка Наталя. – Тут жінки!
– А ще тут мій дім, – відповів Ігор. – А у своєму домі я можу ходити як хочу!
– Але ж це взагалі! – обурилася тітка Наталя.
– Це непорядно господарю вказувати, що йому робити! – зауважив Ігор. – Я не поганий, але можу й відмовити у гостинності!
– Я приїхала до своєї племінниці і до внучки! – образившись, вигукнула тітка Наталя.
– До мене тоді навіщо чіпляєтесь? – знизав плечима Ігор. – Ангеліна з Валерією на прогулянці, можете до них приєднатися!
– Грубіян! – сказала тітка Наталя. – Як ти смієш так поводитися? Та я тобі в матері годжуся! Хороші чоловіки повинні поважати жінок!
– Ану йдіть звідси! – спокійно сказав Ігор. – Я не збираюся терпіти таке у своєму ж домі! Речі зібрала й поїхала туди, звідки тебе принесло! На квиток я добре вже дам!
Тітка Наталя збирала речі цілий день, а коли таксі повезло її на вокзал, Ангеліна почала:
– І тобі не соромно? Це ж сестра моєї мами!
– І тому вона сміє мені вказувати? – Ігор підняв брову. – Я господар у своєму будинку! Ось, коли, і ще важливіше, якщо, я приїду до неї в гості, тоді я ходитиму і говоритиму те, що вона захоче! А тут, вибачте, мої правила!
– Але ж можна було це зробити тактовніше! – обурювалася Ангеліна.
– Я відповідаю людям так, як вони зі мною. Якби твоя тітка сказала нормально і чемно, то я б пояснив їй чемно, що вказувати вона може в себе вдома. А раз вона почала на мене сваритися, то й отримала по заслугах! У тебе інша думка?
І ось тут Ангеліна промовчала. Характер у Ігоря був сталевий. І якщо він щось сказав, значить буде саме так. І сперечатися з ним було – собі дорожче.
Вибачалася потім Ангеліна і перед тіткою, і перед мамою. І навіть поплакала в слухавку. А потім з полегшенням видихнула:
– Мені вона теж вже почала набридати, – сказала вона, підлещуючись до чоловіка. – У нас своя сім’я, а в неї своя! Хай вона вчить їх, як жити! А мій чоловік сам усе знає! Тому що найрозумніший і найкращий!
Ну а черговий сюрприз ледь до розлучення не призвів.
– Ангеліно, де гроші із сейфа? – строго запитав Ігор. – Я зняв, щоб за виконані роботи розрахуватися.
– А я думала, це просто так… – плескаючи віями, сказала Ангеліна.
– Що значить просто так? Я тебе не розумію.
– Ну, просто гроші, щоб вдома лежали. Щоб не бігати в банк, коли знадобляться.
– Дуже добре, що ми розібралися, що це не просто гроші, – сказав Ігор. – А тепер дай відповідь, де вони?
– Розумієш, там, у сестри, ремонт треба робити, – зам’ялася Ангеліна. – А кредит не дають, бо її Василько зараз без роботи. Але ж у нас є. Я дала…
– У борг? – поцікавився Ігор.
– Ну, звісно, ні! – обурилася Ангеліна. – Хто ж родичам в борг дає? Так дала! Ігорю, але ж у нас є гроші, а у них немає. Чому ми не можемо допомогти?
– А хто тобі сказав, що я хочу їм допомагати? – запитав Ігор, підвищивши голос. – Якщо люди не мають грошей, то вони не ремонт робити повинні, а працювати!
– Ну, там, у Василя, складна ситуація, – опускаючи очі, сказала Ангеліна.
– У нього завжди складна ситуація! – заявив Ігор. – А ситуація ця називається, що Василько працювати не хоче!
– Ну, любий! – Ангеліна глянула чоловікові в очі. – Я ж не Васильку допомагаю, а своїй сестрі! Мені її по-людськи шкода. У неї ж донька, майже така сама, як наша Валерія!
– Я так розумію, гроші пішли з кінцями?
Ангеліна кивнула.
– Значить, так, люба, – строго сказав Ігор. – Я вже не вперше помічаю, що ти підкидаєш гроші всім своїм рідним. А ще й охоче позичаєш без віддачі. Але ці сто тисяч – це явний перебір!
– Але ж у нас є гроші, – сказала Ангеліна.
– Так, вони у нас є, бо я їх заробляю! І я не хочу їх роздавати направо й наліво! І навіть твоїм рідним! Всі люди дорослі і самі здатні подбати про себе.
І якщо не вистачає вміння чи бажання заробити, то я тут не помічник! Якщо ти хочеш допомагати своїм рідним грошима, то йди працюй і зі своєї зарплати допомагай!
А якщо я дізнаюся, що ти хоч копійку комусь дала, виставлю не сумнівайся! Прямо до твоєї матері!
Працювати Ангеліна, звісно ж, не пішла. А от пересварилася з усіма добряче. В неї далі просили, а всі її пояснення проходили повз їхні вуха. Але Ангеліна чудово розуміла, що якщо хоч раз поступиться, то Ігор і справді її виставить.
А ось чи вдасться відсудити в нього хоч щось під час розлучення, Ангеліна дуже сумнівалася. Та й Валерія, якій уже було дванадцять, волітиме залишитися з батьком. Тож, навіть на аліменти розраховувати не доводиться, та ще й самій платити доведеться.
А працювати Ангеліна не хотіла в принципі.
А потім почалася якась містика, за словами Ангелини, звісно.
За шість років Ігорю довелося практично двічі змінити всю побутову техніку в домі.
– Любий, – дзвонила Ангеліна чоловікові на роботу. – Пральна машинка зламалася! Я майстра викликала, вони забрали на діагностику й сказали, що вона ремонту не підлягає!
Потім зламався фен, кухонний комбайн, посудомийна машина. Зіпсувалися телевізор і кавоварка. Зламався блендер і пилосос. На ноутбук було вилито гарячий чай. Замкнув зволожувач повітря, а через це зламалася розумна колонка.
А телефони Ангеліна регулярно губила, заливала, сідала на них і випадково кидала.
А коли Ігор з усією серйозністю запитав:
– Ангеліно, це виглядає дуже підозріло! Так не буває!
Вона наївно відповіла:
– Ще й як буває! Раніше я хоч якось помагала рідним, а тепер ти мені заборонив! Ось вони на нас і наслали щось! Це чари якісь!
– Нісенітниці, – задумливо відповів Ігор.
– А я у церкву сходжу! Помолюсь! Нехай Бог нас врятує від цього!
Ігор поперхнувся і пішов. Такої брехні він ще не чув. А розмова була закінчена, чому Ангеліна була невимовно рада.
Ну а вся побутова техніка, у справному стані, роз’їжджалася по рідні.
– Ангеліно, ти або дуже розумна, – Ігор зробив паузу, а Ангеліна посміхнулася. – Або дуже нерозумна, – посмішка зникла в мить. – Або ким ти мене вважаєш!
Розгубленість з подивом була відповіддю Ангеліни.
– Ти гадаєш, що я нічого не розумію? – запитав Ігор.
Ангеліна аж застигла від здивування.
– Нічого такого я не думала, – заперечливо хитнула головою вона.
– А мені здається, навпаки. Коли ти не захотіла працювати, я зрозумів, бо сам добре заробляю.
Коли ти постачала свою рідню моїми грошима, я тобі заборонив. Але ти вирішила їх обдаровувати технікою.
Коли і це стало впадати в око, ти почала їх усіх постачати речами!
– Я? – вигукнула Ангеліна.
– Я не вперше чую, як Валерія скаржиться, що з її гардеробу зникають речі. А нещодавно я побачив на чоловікові твоєї сестри свій майже новий піджак. І знаєш, чому я зрозумів, що це мій?
– Чому? – Ангеліна була сама невинність.
– Тому що Василько в житті не купив би піджак за такі гроші! Він пройдисвіт і ледар! – голос довелося підвищити, бо емоції брали своє. – І тому Ангеліна, я хочу з тобою розлучитися.
– Чому?! – ахнула вона. – Тому що я допомагаю своїм рідним?! Ігорю, любий, але в нас і так все є! А якщо нам буде потрібно, то ми завжди можемо купити!
А вони не можуть! І яка тобі різниця, скільки в тебе піджаків? А Васильку, щоб на співбесіду ходити, треба пристойно виглядати!
А Поліночці, вона ж дівчинка, просто хочеться бути красивою! Ігорю, їм потрібніше!
– Ось тому я і хочу з тобою розлучитися! – сказав він ще раз. – Твоя рідня, ти з ними й розбирайся!
З майна ти нічого не отримаєш, бо ні дня не працювала. А як відступні, я рік платитиму тобі по десять тисяч на місяць, щоб ти знайшла собі житло і роботу.
– Ігорю! – Ангеліна почала плакати.
– Збирай речі! – сказав він грізно. – Тільки не прихопи нічого зайвого.
Про своє рішення Ігор не пошкодував. Невідомо, що б ще придумала Ангеліна зі своїм життєвим принципом: «Рідні потрібніше!»