– Що робити? Що робити, мамо? – Катерина ходила по кімнаті з кута в куток.
Її мати, Галина Петрівна, ліниво розсілася в кріслі, підпилювала нігті і з усмішкою поглядала на дочку.
– Чого ти метушишся? Виросла дитина, пора випускати у доросле життя. Двадцять три роки йому! Цілком нормальний вік для шлюбу.
– Та ти не розумієш! – дочка відчайдушно жестикулювала руками. – Невістка забере мого хлопчика в мене. А я ж йому все своє життя віддала!
– Ну, так прямо уже й життя?! – засміялася Галина Петрівна.
– Двадцять три роки життя, – сказала Катерина. – І дев’ять місяців! А він уже веде її знайомитися! Треба щось робити! Треба щось робити!
Катерина бралася за голову. А її мати тільки посміювалася.
– Може, хороша дівчина? Що ти передчасно переживаєш?
– Хороших дівчат, в принципі, не буває! – заперечила дочка. – Вони або меркантильні, або недолугі.
Галина Петрівна засміялася.
– Це тобі твоя свекруха сказала?
– Ага, спробувала б вона мені щось таке сказати, – обурилася Катерина, а потім підозріло подивилася на матір. – Ти до чого це ведеш? Я не недолуга. І не меркантильна. Я свого чоловіка, Євгена, люблю!
– Ну, може, й вона Юрка твого теж любить?! – Галина Петрівна відвела погляд від свого манікюру.
– Його ніхто не може любити так, як мати! Мамо, ти на чиєму боці? На моєму чи на боці цієї вертихвостки?
– Та на твоєму, твоєму! Заспокойся! Коли вони прийдуть?
– Казали сьогодні. Треба стіл якийсь накрити, – схаменулась Катерина.
– Навіщо? Якщо все пройде добре, то потім і бенкет буде… – здивувалася її мати. – А спочатку ми подивимося, що собою являє твоя майбутня невістка.
– Мамо! Не говори так! У мене мурашки від цього слова і нерви починаються, – сказала Катерина. – Ти тільки не залишай мене з цією підступною.
Юрко був єдиний син Катерини та Євгена, онук Галини Петрівни, вирішив одружитися. Інститут закінчив, на роботу влаштувався, можна й сім’ю вже мати. Наречену собі вибрав із робітничою професією – працювала на швейному виробництві. Це він пізніше дізнався, а спершу це було кохання з другого погляду. З першого він її просто не помітив.
Тендітна, маленька, вона загубилася серед своїх подруг у кафе. Але коли Тетяна вийшла танцювати, Юрко роздивився її з усіх боків і… Закохався. Поки не з’явилися конкуренти, він залишив свою склянку з коктейлем і терміново кинувся знайомитись.
Вони зустрічалися вже чотири місяці, коли Юрко зрозумів, що настав час! Час вести свою обраницю до мами. Він був упевнений, що мама, люблячи його, полюбить і ту, кого він любить. Адже щастя сина – це головне для матері.
Але він не знав, що це так не працює.
– Мамо, бабусю, познайомтеся, це Тетяна, – щасливий і закоханий наречений не помітив, як побіліла матір і підвела брови бабуся.
– Тетяно, це мама, Катерина Віталіївна, і бабуся, Галина Петрівна, – представив він їх.
– Здрастуйте! – Тетяна посміхнулася.
Вона помітила зміни на обличчі жінок, тому була готова до сюрпризів.
– Оце так! – Галина Петрівна розвела руки, наче хотіла обійняти гостю. – Які люди! Тетяна! Давно ми не зустрічалися!
– Ви знайомі? – здивувався Юрко, а за ним і Катерина.
Вони не розуміли, що відбувається.
– Звичайно! – усміхнулася Галина Петрівна. – Це ж гроза всіх будов років десять тому. Я тоді юристкою працювала. Через неї сторожі відмовлялися виходити у нічні зміни. Вона у нас частою гостею була у дитячій кімнаті в юристів. Куди б не ховали мідний кабель робітники, ця дівчинка завжди якимось чуттям відчувала і приводила старших хлопців.
Тетяна стояла, примружившись, але продовжувала посміхатися. Катерина кілька разів змінилася на обличчі – від розгубленості і здивування до обурення й гніву. Юрко теж новими очима подивився на свою кохану. Щось, на кшталт поваги, промайнуло в його погляді.
– А я чую – інтонації знайомі, – заговорила Тетяна, схиливши голову і придивляючись до бабусі Юрка. – А це Галя! Так, змінилися ви, на вулиці б не впізнала!
Галина Петрівна насупилась. Катерина взагалі не знала, що сказати. Поки вона була здивована, Юрко запросив Тетяну у вітальню.
– А чого, у нас нічого з їжі немає? – дивився він на порожнє місце, де зазвичай виставляли стіл для посиденьок.
– Ми не встигли, – виправдовувалася мати, ще не відійшовши від почутого.
– Нічого, я звикла. Тітка Галя завжди так робила. Спочатку нотації читає, а потім обід. Я можу допомогти. Де у вас кухня? – Тетяна, не чекаючи вказівок, попрямувала на кухню і відкрила холодильник. – Ого! Ви чекали мабуть на якусь королеву?
Юрко, перебуваючи під враженням від почутого, прийшов за нею.
– Тетянко, це правда? – наречений теж зазирнув у холодильник.
– А що? Це щось змінює? – наречена діставала з полиць ковбаси, сири, якісь банки.
– Ні, звичайно, – сказав Юрко.
– Стіл став! – усміхнулася вона нареченому.
Він поспішив виконувати доручення.
У кімнаті шипіла Катерина:
– Я не дозволю якійсь пройдисвітці відвести у мене єдиного сина! – пошепки казала вона, намагаючись, щоб її не було чути поза кімнатою.
– Та я… – хотіла щось сказати Галина Петрівна, але в цей момент у кімнату зайшов Юрко.
Вигляд у нього був такий, наче він виграв у лотерею.
– Бабусю, і що це все правда? – він ледве стримався, щоб не розсміятися.
– Синку! – Катерина кинулася до Юрка. – Одумайся! Яка це дружина буде, з таким минулим?!
У цей момент у кімнату зайшла Тетяна.
– А ставити куди? – вона несла в руках тарілки з нарізкою і дуже здивувалася, що досі не поставили стіл.
Юрко швидко виправив ситуацію. Катерині та Галині Петрівні нічого не залишалося, як допомагати гості носити й розставляти страви і тарілки.
Коли всі розсілися за стіл, Катерина вирішила взяти долю сина у свої руки.
– Тетяно, ви маєте проблеми з законом? – зважилася вона на запитання.
– Дякувати Богу, не дійшло до цього, – мило посміхнулася Тетяна.
Тітка Галя направила на правильний шлях, правда, тітко Галю?
Галина Петрівна поперхнулася морсом і відчайдушно закивала головою.
– А ким ви працюєте? Чи ви ще школу не закінчили? – продовжувала розпитувати мати Юрка.
– Я на швейному виробництві працюю, – простодушно відповіла Тетяна. – Готуюся підвищувати кваліфікацію.
Мати з бабусею аж виделки відклали і дивилися на цю дівчину.
– Юрко, я ж мріяла тобі за дружину фінансистку чи бухгалтерку, – не змогла стриматися Катерина.
– Ну чого ви, й справді? В мене професія спокійна і безпечна. І роботу я собі завжди знайду. А значить, ви не хвилюйтесь, ваш син голодний не буде. Юрко, ти їж, мама хвилюється.
Тетяна підкладала нареченому на тарілку то одного, то іншого.
– А де ви житимете? – хитро поцікавилася Катерина.
Вона синочка свого нікуди з-під крила свого не випустить. А цю виживе, не допустивши весілля.
– А ми вже квартиру винайняли, – обрадував Катерину синок. – Щоб вас із татом не турбувати. Де він, до речі? Я ж його просив прийти раніше.
– Як винайняли? Коли? – Катерина повільно встала, не почувши відповіді, вийшла на кухню, накапала собі валерʼянки.
– Мамо, що таке? – затурбувався Юрко, коли та повернулася.
– Це від радості! – випередила майбутню свекруху Тетяна.
Катерина стала виглядати надто спокійною.
– Катерино Віталіївно, це точно була валерʼянка? – принюхалася Тетяна.
– Не знаю, але мені вже краще, – відповіла та й продовжила розпитувати. – А ти знаєш, що Юрко любить смачно поїсти? Ти зможеш так готувати…
– Це вже я точно зможу, не сумнівайтеся, – засміялася Тетяна, підморгнувши нареченому.
Той зніяковів і почервонів.
– Зрештою, я маю номери піцерій.
– Синку, вона взагалі, як розмовляє? – якось мляво обурилася мати.
Галина Петрівна тихенько посміювалася і не втручалася.
– Вибачте, Катерино Віталіївно, я просто намагаюся бути собою. А ще я гарна, це я так, згадала, про всяк випадок. Мені Юрко весь час про це говорить.
– Ага, – кивнув, знову збентежений, наречений.
Незабаром із роботи прийшов батько Юрка.
– Ну, нарешті! – син аж підскочив. – Тату, познайомся це…
– О, Тетянко, привіт! – Євген Миколайович виглядав радісно-здивованим.
– Дядько Євген?! Здрастуйте! – Тетяна теж була здивована.
Але треба було бачити обличчя решти.
– Євгене, ця пройдисвітка збирається заміж за нашого сина! Але ти звідки знаєш? – жінка вже нічого не розуміла.
– Так Тетяна, працює у нас у цеху. Чудова працівниця. Ми з її батьком сто років знайомі, разом працюємо. Я її, років із десяти, знаю, – батько Юрка взяв зі столу виделку і, підхопив шматок ковбаси.
– Євгене, мама сказала, що вона була постійним відвідувачем дитячої кімнати в юристів.
– Тещо моя люба, що за наклеп на хорошу людину? – зять подивився на Галину Петрівну.
Та не витримала і засміялася.
– Катю, дочко, пробач мені. Тетяна, ви мені теж вибачте, – бабуся сміялася, втираючи сльози, і не могла зупинитися. – Я думала, дівчинка злякається і втече, але вона міцний горішок. Як вона мені підіграла! Не очікувала, чесне слово!
Євген Миколайович, здається, зрозумів, що тут відбувається.
– Та ну?! Тетянка хоче вийти заміж за нашого легковажного синочка? – витріщив очі від радості, майбутній свекор. – Це найкраща новина за… – він прикинув щось у голові. – За останні 23 роки!
Так відбулися оглядини нареченої. Катерина ще довго ображалася, що її так обманули, але потім весело згадувала цю історію і розповідала її своїм онукам.