– Сусіди думають, що я малолітня мама, уявляєте? – поділилася Олена з рідними. – Звідки вони взяли це?
– Просто плітки, не звертай уваги, – проворкувала свекруха. – Ми знаємо, що ти дівчина порядна.
Голос Галини Іванівни лився солодкою патокою, але очі єхидно сміялися.
“Не могла ж свекруха прикласти до цього руку”, – здивувалася Олена, але в неї з’явилися сумніви.
***
Галина Іванівна невзлюбила невістку, як тільки та переступила поріг.
– Яку ти красуню знайшов, Максиме! – вигукнув чоловік.
Щире захоплення в його голосі покоробило Галину Іванівну.
“Нічого не красуня, ніс картоплиною, волосся соломою”, – переконала вона себе, хоча в глибині душі розуміла, що намовляє на невістку. Олена була дуже гарна.
«Красуні всі бідні», – придумала Галина Іванівна нову втішалочку.
Незабаром вона переконалася, що це неправда. У Олени виявився славний, поступливий характер, вона волонтерила у дитячому будинку, причому розповідала про це із щирим інтересом. Домочадці, чоловік Галини Іванівни та двоє її старших синів, заслухалися, дивлячись на Олену із захопленням, якого свекруха раніше не бачила.
А головне, її молодший, улюбленець Максим, так і вився навколо дружини. Галина Іванівна, що звикла бути єдиною королевою в чоловічому царстві, переживала, дивлячись, як синочок накладає дружині шматочки смачніші.
З того дня всі часто згадували прекрасну невістку, а чоловік помітив:
– От би й решті синів дружин таких. Оленка красуня, добра, хороша господиня, дітей хоче! Вона буде чудовою мамою!
“А я що, погана?!” – образилася Галина Іванівна.
Вона відразу подзвонила молодшому:
– Максиме, у мене щось з комп’ютером трапилося, приїжджай подивитися, я якраз шарлотку зробила.
Син бадьоро відповів:
– Ми з Оленою вже домовилися сьогодні на шашлики до друзів. Зараз подзвоню своєму приятелю, який ремонтом займається, він приїде.
За годину Галина Іванівна дивилася, як чужий чоловік риється в її справному комп’ютері, і засмутилася. Ніколи раніше Максим не ігнорував її запрошення!
Незабаром вона переконалася, що молодший поставив її на другий план. «Навіть букет на 8 березня у цієї краще, ніж у мене», – сердито подумала Галина Іванівна, розглядаючи фото у соцмережах.
Але важчим виявилося, що й інші сини віддали перевагу невістці а не їй. Вони тепер частенько заглядали в гості до брата, а потім нахвалювали куховарство Олени.
– Мої страви вони так не хвалять, невже готую гірше за цю дівчину? – поскаржилася Галина Іванівна чоловікові.
– Ти чудово готуєш, Галю! Цей пиріг – просто смакота, найкраще, що ти готувала.
– Це вона приготувала, сини принесли! – вигукнула Галина Іванівна.
Олена, як на зло, не помічала холодності, лізла дружити, подарувала свекрусі дорогий набір косметики і навіть влаштувала їй день народження.
– Олена рано залишилася без мами, тому і тягнеться до тебе. Будь до неї добра, – попросив Максим.
«Теж мені донька знайшлася», – пирхнула Галина Іванівна.
Свої образи та нелюбов до невістки вона могла виплеснути лише у своєму щоденнику. Це був її спосіб позбутися негативу або зберегти брудну таємницю, запишеш, як тебе образила подруга або що сусідка зраджує чоловіка, і стає спокійніше.
На цей раз перевірений засіб не спрацював. Скільки б Галина Іванівна не виливала б на сторінки, нелюбов до Олени не минала.
– Надто вже ти строга до невістки, – висловила їй якось подруга. – Видно, що дівчина хороша, порядна, Максим твій у ній душі не чує.
– Ще б з таким досвідом чоловіка не обкрутити, – ляпнула Галина Іванівна.
Вона ляпнула, не подумавши, але подруга вчепилася за репліку:
– Що ти маєш на увазі?
Галина Іванівна помовчала, борючись із собою. Обманювати вона не любила, але її так дістало це загальне поклоніння перед Оленкою …
– Кажу, що любовного досвіду в нашій кралі більше, ніж у нас з тобою, – багатозначно сказала вона. – Ти думаєш, чому я на неї злюсь? Мені важко бачити, як син підбирає таких, з якими вже півміста було.
– А на вигляд така пристойна, – засумнівалася подруга.
– Відточила акторську майстерність, – відповіла Галина Іванівна.
Розчарування на обличчі подруги стали їй втіхою. Нарешті, Галина Іванівна знайшла спосіб впоратися з її невдоволенням, що не давало спокою їй. Вона виявила, що люди вірять у будь-які плітки, причому чим краща і чистіша людина, тим охочіше оточуючі занурюють її в бруд.
– Оленка відповідальна, у сімнадцять стала мамою, не побоялася дати дитині життя, – повідомила Галина Іванівна ніби ненароком сусідці.
– Де ж зараз дитина? Поруч її немає, – зацікавилася та.
Галина Іванівна виразно знизала плечима. Вона вже переконалася, що неправда не повинна бути детальною, люди самі все додумають.
– Хто сказав, що людина не змінюється? – Іншим разом повідомила вона спільній знайомій. – Оленка з дитинства на обліку була, а зараз нормальна жінка. Хоча… Вже тиждень не можу знайти сережки!
Незабаром плітки обросли новими фактами і повернулися до Галини Іванівни. Люди прагнули відкрити їй очі на підступну невістку, яка прикидається доброю, а сама стала мамою о сімнадцятій і займалася незрозуміло чим. Свекруха дивувалася людській фантазії і раділа загальному співчуттю. Нарешті, думка людей про Олену повністю збіглася з її власною, нехай навіть вона була заснована на обмані.
***
Олена не розуміла, що відбувається з людьми довкола. Взяти хоч сусідку, востаннє на привітне «Доброго дня» вона вдала, що Олени поряд немає. А знайома, коли жінка зазирнула у гості, сховала гаманець.
“Ніби мені мало проблем зі свекрухою”, – засмутилася Олена.
Вона дуже хотіла сподобатися Галині Іванівні, адже ця жінка виховала такого чудового чоловіка, як Максим.
“Напевно, їй самотньо в чоловічому царстві, буде рада бачити іншу жінку”, – подумала Олена.
Проте Галина Іванівна ігнорувала всі спроби невістки зблизитись. Подарований шовковий шарф Олена побачила зім’ятим у смітнику, дорогий набір косметики свекруха передарувала сестрі, а принесений невісткою пиріг відправила на смітник, пояснивши:
– На нього сіла муха.
Іншим часом Олена відступила б від людини, якій так активно не подобається, але дуже хотілося мати справжню, міцну сім’ю.
«Що ж принаймні свекруха в мені точно не розчарується», – з іронією подумала Олена. – «В її очах я вже впала нижче нікуди».
Але чого вона точно не очікувала, то це того, що впаде в очах чоловіка. Максим раптом почав поводитися дивно, ухилявся від обіймів, дикувато косився на дружину і уникав прямої відповіді на запитання «Що з тобою відбувається?».
Одного вечора він не витримав і запитав:
– Це правда, що в тебе є дитина?
– А як же, ось він, – розсміялася Олена і підняла кота, що муркотів на колінах.
Чоловік став серйозним:
– Припини жарти, я серйозно говорю! Це важлива інформація, якщо ти її приховала від мене, це зрада.
Олені стало не до сміху, але вона все одно усміхнулася, спробувавши розрядити ситуацію:
– Ну яка дитина, Максиме? Мій первісток буде від тебе.
Чоловік, пильно вдивляючись у її обличчя, запитав:
– Точно?
Олена кивнула, хоча її вже почала ображати така недовіра. Нарешті, Максим з полегшенням видихнув і міцно обійняв дружину вперше за кілька днів.
– Я знав, що ти не така, але ці плітки такі докладні…
– Які плітки? – занепокоїлася Олена.
Максим не хотів говорити про це тепер, коли все вирішилося, але дружина натиснула і дізналася про подробиці. А дізнавшись їх, жахнулася.
– Наша знайома, розповідає всім, що в тебе дитина з’явилася, ще коли тобі не було вісімнадцяти. Нібито ти його ховаєш у родичів, щоб я не здогадався.
– І ти повірив у цю нісенітницю? – щиро образилася Олена.
Максим безпорадно знизав плечима.
– Спочатку ні, заступився за тебе, але люди такі переконливі… Хтось начебто бачив твою дитину, от я й подумав, що краще спитати тебе.
Олені стало важко через те, що друзі, з якими вони так ладнали, за спиною поширюють плітки, але вона вирішила: «Не дам зіпсувати собі настрій».
– Хай говорять, – махнула вона рукою з показною безтурботністю.
Однак наступного дня виявилось, що чутки досягли іншої частини її знайомих – волонтерів. Олену викреслили зі списку тих, хто мав поїхати до дитбудинку з подарунками.
– Сама розумієш, людей з таким минулим до дітей намагаються не пускати, – тоном, що вибачається промовила подруга.
– Найгірще, що я робила – дорогу без «зебри» переходила! – вигукнула Олена.
Подруга знизала плечима і відвернулася. Олена спіймала погляди інших волонтерів та зрозуміла, що дивляться на неї без співчуття. Хтось з жагою до сенсацій, хтось зловтішно, а ось підтримку не висловив жоден.
Увечері Олена поскаржилася на плітки своїй новій сім’ї і нарешті отримала співчуття, якого так хотіла. Навіть Галина Іванівна висловилася:
– Не слухайте цих людей, ми знаємо правду про тебе.
У її голосі пролунала фальшива нотка, схожа на зловтіху, та й дивилася свекруха так, як вдень друзі Олени.
«А раптом це Галина Іванівна розповідає?» – осяяло Олену. – “Та ну, порядна мати сімейства, в плітках не помічена, а нелюбов до мене – не доказ”.
Але сумнів її підточував.
«А може, в її телефоні якось понишпорити, почитати, що вона про мене пише? Ні, я вже поводжуся занадто», – подумала Олена.
Однак наступного дня сталося найгірше: її звільнили, формально – за прогули (узгоджені з начальством, але довести це було неможливо), насправді ж…
– Директриса дізналася про твоє багате минуле і купу чоловіків, – пошепки поділилася колега. – Я не засуджую, зараз вільні звичаї, але ж вона така ревнива, весь час здається, що чоловіка хтось відвести хоче. А ти гарна та розкута.
“З мене вистачить, я докопаюся до правди”, – вирішила Олена.
І почала вона з телефону свекрухи. Коли Галина Іванівна прийшла в гості та відволіклася на молодшого сина, невістка взяла у неї з сумки смартфон і замкнулася з ним у ванній.
У повідомленнях вона нічого не виявила, але повертаючи телефон на місце, помітила великий блокнот у сумці. Заради інтересу вона перегорнула його і зрозуміла, що знайшла перлину.
Вона перегорнула кілька сторінок, всі вони були заповнені неприємними та їдкими замітками про близьких. Галина Іванівна не пошкодувала навіть старших синів, не написала поганого лише про Максима. Натомість відігралася на ній, Олені. Та навіть підрахувала: слово на букву “ш” зустрілося на одній сторінці вісім разів.
З почервонілими щоками Олена хотіла зачинити щоденник, але тут знайшла останні записи. «Треба ж, я мала рацію, чутки розпускає Галина Іванівна. Але чому ж власна правота мене не тішить? – сумно посміхнулася вона.
Олена вирішила: «Якщо ти говориш про мене неправду, я розповім про тебе правду».
Вона потягла щоденник у ванну і сфотографувала найодкровенніші сторінки. Перед відправкою фото задумалася, чи правильно чинить, але потім згадала про втрачену роботу, загальну зневагу і натиснула кнопку «надіслати».
***
Галина Іванівна, повернувшись додому, привітно привіталася із сусідкою, але та прошипіла щось неприємне і зачинила двері.
Здивувавшись, свекруха Олени увійшла в квартиру і відразу побачила чоловіка, що чекає її. Той був похмуріший за хмару.
– Що це таке?!
Чоловік тицьнув їй під ніс телефон із розсилкою від невідомого номера. Галина Іванівна переглянула повідомлення та застигла. На фото були її зізнання, весь той бруд, який вона зливала в щоденник. Невідомий відправник надіслав її записки про чоловіка, колег, найкращу подругу, сусідку, невістку… Пошкодував тільки її синів.
— Я ніби живу з іншою людиною, — промовив чоловік.
Галина Іванівна простягла до нього руки:
– Це просто записки, виплеснути пару, вони нічого не означають!
– Плітки про Оленку теж нічого не означають? Ти зруйнувала дівчинці життя нізащо. Яка ж ти погана жінка, Галю!
Чоловік розвернувся і пішов у кімнату. Не встигла Галина Іванівна перетравити новини, як її телефон запікав. Знайомі надсилали повідомлення, в яких сварили її останніми словами. Мабуть, розсилка була масовою, і фото щоденника отримали майже всі згадані в ньому особи.
Хто ж міг це зробити? – замислилась Галина Іванівна. – «Ну ясно хто, тільки ВОНА».
Тремтячими руками Галина Іванівна набрала номер невістки і вигукнула, як тільки гудки припинилися:
– Ти зруйнувала моє життя, я тебе…, ти…
Галина Іванівна вигукнула все, що думала, а потім почула сухий голос Максима:
– Мамо, не турбуй більше нас з Оленою. Особисто я не хочу тебе бачити і чути, не дзвони більше і не приходь.
Він поклав слухавку, залишивши матір безсило вигукувати до коханого сина.
Галина Іванівна залишилася сама, чоловік з’їхав до одного із синів, ті теж не поспішали бачити матір. На роботі її залишили, але колеги цуралися, дізнавшись, що вона про них думає.
Від знайомих Галина Іванівна почула, що Олену поновили на роботі, та знову займається волонтерством. Жахливі чутки стихли, про невістку знову відгукувалися тепло і з симпатією. Пересиливши себе, свекруха вирушила до неї на уклін, підстерегла біля будинку і попросила:
– Вибач мені, я від ревнощів зовсім не розуміла, що роблю. Перед усіма винна, а перед тобою – насамперед.
Галина Іванівна здалася Олені такою нещасною, що в невістки здригнулася душа. Спочатку вона хотіла пройти повз, але тут не стрималася:
– Прощаю, ви своє отримали.
– А як же Максим та інші, вони не пробачать? – прошепотіла Галина Іванівна.
Олена взяла її під руку:
– Давайте дізнаємось? Ходімо до нас і вип’ємо чаю, там якраз усі зібралися. Думаю, і вони пробачать, адже кожен має право на каяття.