Марина познайомилася з Михайлом на роботі: вона торгувала канцтоварами у мережевому магазині.
Чоловік часто приходив до її відділу. Спочатку він просто фліртував з гарненькою продавщицею біля прилавка, потім покликав Марину на прогулянку, потім – у кафе.
За кілька місяців постійних зустрічей вирішили одружитися. Жити вони стали у квартирі Марини, вона залишилася їй від батьків – ті переїхали до села, доглядати за літніми бабусею та дідусем.
Сімейне життя приносило багато радості: жінка із задоволенням готувала чоловікові смачні страви, прасувала сорочки, робила масаж вечорами. Обидва працювали, грошей у сім’ї вистачало.
Через два роки після весілля у них народилася дівчинка – Даринка, ще за три роки – друга дочка, Соня. Весь цей час Марина провела у декреті:
– Мила, сиди вдома, виховуй доньку, – сказав чоловік після народження першої дитини, – моєї зарплати нам цілком вистачить.
Після других пологів Марина теж не поспішала виходити на роботу: їй подобалося спокійне та розмірене життя матері та дружини.
Вона доглядала дітей, водила старшу до дитячого садка, вчила з нею букви, готувала вечері та зустрічала чоловіка з роботи.
Михайла не можна було назвати зразково-показовим чоловіком: він вважав за краще проводити час із друзями в гаражі, ніж удома, із сім’єю.
Часто затримувався після роботи, іноді проводив усю суботу з приятелями у кафе.
Але гроші в сім’ю приносив добрі, регулярно, тому Марина заплющувала очі на ці невеликі чоловічі слабкості.
Настало літо, Даринці вже виповнилося сім років, у вересні вона мала йти до школи. Соні, було чотири роки, вона вже півроку як ходила до дитячого садка.
Марина подумувала про вихід на роботу, хотіла дочекатися тільки, щоб молодша донька перестала нездужати, адаптувалася до колективу та перестала плакати вранці, розлучаючись з матір’ю.
– Марино, ви з дівчатами ще не втомилися в місті сидіти? – спитав якось Михайло. – Поїхали б до твоїх батьків на пару місяців, адже давно кликали.
Відпочили на свіжому повітрі, бо скоро Соні сад на прибирання закриють, та й Даринці треба перед школою сил набратися.
– Михайло, ідея, звичайно, хороша. Але давай ми тебе почекаємо. Не хочу я їхати без чоловіка, ось буде в тебе відпустка і поїдемо до села разом!
– Мила, я теж не хочу з тобою розлучатися, але доведеться. Шеф сказав, що відпустка цього року буде пізніше, у вересні, а поки що потрібно проєкт закривати, тому нікого не відпустить.
Так що, не переживай, їдь зі спокійною совістю, я все одно вдома рідко з’являтимуся, працювати доведеться днями і ночами.
Марина з дівчатками вирушила до села: батьки давно чекали на дочку з онуками в гості і дуже їм зраділи.
Цілими днями діти проводили час на вулиці, купалися в невеликому ставку, що знаходився просто наприкінці городу, пасли гусей та курчат, їли ягоди прямо з куща.
Проводити час у селі було б приємно, якби не щоденні нотації матері:
– Марино, ти дарма залишила чоловіка одного в місті. Не можна чоловіка так кидати, невідомо ще, що йому на думку спаде, потім сама шкодуватимеш. Ми з твоїм батьком завжди відпочивали та працювали разом, ні на тиждень не розлучалися.
– Мамо, ну що ти вигадуєш! Я абсолютно довіряю Михайлу, можу зателефонувати йому по відеозв’язку в будь-який момент і побачити, що він робить.
Тільки на роботі він слухавку не бере, директор забороняє користуватися телефонами. Але там у них чисто чоловічий колектив, ревнувати нема до кого.
Марина планувала бути в селі до середини серпня, щоб, повернувшись до міста, ще встигнути одягти старшу дочку до школи, купити рюкзак, канцтовари та інше.
Проте, поживши з батьками півтора місяці, настільки втомилася від постійних повчань, що вирішила їхати додому раніше.
– Влаштуємо татові сюрприз, заздалегідь нічого йому не скажемо, подзвонимо вже з автовокзалу, у місті, – запропонувала вона донькам.
Марина зателефонувала чоловікові з автобуса, сказавши, що вони повертаються додому і за півгодини будуть на автовокзалі.
Була неділя, тож чоловік був вдома: приїхав він із запізненням, увесь пом’ятий, втомлений. Видно було, що ввечері добряче гульбанив.
– А чого це ви так рано вирішили повертатись? Ще тільки початок серпня.
– Коханий, я так без тебе сумувала, все переживала, як ти тут один. Та ще й мама мені всі вуха продзижчала, що я тебе покинула і поїхала. Набридло слухати моралі, ось і вирішила повернутися.
Марина пристебнула Соню в дитячому кріслі, підійшла до старшої, та якраз сідала в машину:
– Мамо, дивись, що я знайшла – олівець! – Дарина простягла матері косметичний олівець.
– Дивно, у мене такого наче не було, – знизала плечима Марина і закинула олівець у сумку.
Щойно вони повернулися додому, як чоловік, пославшись на сильну втому, ліг спати. Вже за кілька хвилин з кімнати долинало розмірене хропіння.
Марина, розбираючи речі з валіз, попутно відчиняла вікна в квартирі, щоб трохи запустити свіжого повітря
Посадивши дівчаток снідати, жінка вирішила навести лад у будинку: поки чоловік жив один, він не особливо турбував себе цим заняттям.
Марина була дуже здивована, коли знайшла у сифоні ванної пучок світлого волосся, а в кошику для сміття вже використану баночку від ополіскувача.
Серед пакетів лежала фірмова сумочка від популярного магазину косметики, у кухонній шафі стояли тарілки та фужери від святкового сервізу, крем для рук був зовсім незнайомий.
Склавши все знайдене на столику біля ліжка, Марина розбудила чоловіка:
– Михайле, а ну розкажи мені, що ці всі речі роблять у нас у квартирі?
– Марино, голова важка, дай ще поспати…
– Ні, вже, будь ласка, порозумійся! Поки я з дітьми в селі була, ти що, жінок сюди водив? Звідки тут чужа косметика, волосся? Ти що надумав? Я тобі та нашим дітям усю себе віддаю! А ти таке робиш…
– Марино, ну, які можуть бути жінки?! До мене приїжджала Оксана, моя сестра двоюрідна, вона проїздом у нас у місті була і попросилася на 2-3 дні зупинитися.
Ти ж її не надто любиш, от я й не став тобі нічого говорити, щоб не сварилася.
Марина трохи заспокоїлася: волосся у Оксани було світле, всі знайдені речі могли бути її.
Однак забути про свої знахідки не могла і вирішила про всяк випадок перевірити телефон чоловіка.
Михайло, як на зло, весь день носив його в кишені, навіть у туалет і у ванну йшов із мобільником.
– Чого це ти смартфон із рук не випускаєш?
– Марино, ти ж знаєш, у нас проєкт, вже не встигаєм, то один пише, то інший. У мене сьогодні хоч і вихідний, шеф сказав бути на зв’язку, от і тягаю за собою смартфон.
Увечері до квартири подзвонила літня сусідка і попросила Михайла зайти до неї ненадовго, у неї почав підтікати кран, потрібна була чоловіча допомога.
Чоловік схопив валізу з інструментами та поспішив до сусідньої квартири, телефон залишився лежати на дивані.
Марина відразу схопила його і почала вивчати: а почитати тут було що… Месенджери були повні повідомлень від невідомої Лілі.
Щодня її чоловік листувався з цією дамою, кликав її у гості, обговорював справи на роботі.
Читаючи повідомлення, Марина дізналася, що з цією жінкою її чоловік їздив на шашлики, відпочивав на озері. На фотографіях з галереї вона побачила, що чоловік і коханка разом готували щось на їхній домашній кухні.
А для неї, Марини, для своїх дітей Михайло ніколи нічого не готував, навіть бутерброди нарізати лінувався.
Марина не стрималася і набрала телефоном свою близьку подругу:
– Ірино, уявляєш, на електронній пошті був лист із сповіщенням про штраф, причому на фотографії, зробленій камерою, за кермом нашої машини сидить якась невідома жінка!
У мене тут вся квартира в її слідах: волосся, косметика, ще щось. Я не знаю, що мені робити.
– Ну, що тут можна зробити, подруго? Тільки говорити із чоловіком.
Щойно Михайло переступив поріг, Марина накинулася на нього зі сльозами та звинуваченнями.
Чоловік визнав, що він мав невелику інтрижку, але зараз все закінчено. Михайло слізно просив пробачити його, стверджував, що вже давно розлучився з тією жінкою і ніколи надалі дивитись на інших жінок не буде.
Ніч пройшла у важких роздумах і переживаннях: Марина проплакала до ранку, проте вирішила не розривати стосунків із чоловіком і дати йому шанс все виправити.
Михайло дуже зрадів такій нагоді: дружину буквально носив на руках, багато часу проводив удома, грав із доньками вечорами.
Втім, Марину все одно не залишали сумнівів. Вона дивилася на чоловіка і розуміла, що йому не вірить. Навіть його щоденні походи на роботу викликали в неї підозри.
– Іро, я зовсім заплуталася, вже й не знаю, що робити. Ну, я не вірю йому зовсім.
Відчуваю, та жінка нікуди не поділася, а як довести, що він зраджує не уявляю. Вранці він іде в офіс, о шостій вечора вже вдома, дзвонить постійно.
– Марино, ну, якщо він тільки на роботу ходить і ввечері відразу додому, треба перевіряти, чим він зайнятий в офісі.
– Ірино, та в них же там тільки чоловіки, з ким-то зраджувати?
– А ти бачила їх, цих чоловіків? Ні, давай все ж таки перевіримо.
Вже наступного дня, залишивши доньок вдома, Марина з Ірою вирушили до місця роботи Михайла.
Довго чекати не довелося, коли настала обідня перерва, з офісу потягнулися співробітники, які йшли перекусити до найближчої їдальні.
Через годину Марина побачила Михайла, він виходив із дверей з білявкою: та весело сміялася, щось шепотіла йому на вухо, а чоловік обіймав та погладжував рукою її талію.
Видно було, що їх пов’язують більш ніж близькі стосунки.
Марина не стала виявляти себе і влаштовувати сварку: вона просто зібрала всі речі чоловіка і виставила їх на сходовий майданчик, за поріг.
Коли Михайло прийшов додому, жінка не вийшла з квартири, лише відправила чоловікові повідомлення, написала, що подає на розлучення і бачити його більше не хоче.