Рано-вранці несподівано в двері сімʼї Мельників подзвонили. Мати пішла відчиняти, а Микита лежав і ліниво потягувався на ліжку.
Матері він сказав, що працює, але насправді днями його знову звільнили. Він і не пам’ятає, скільки вже робіт змінив та й навіщо їх пам’ятати?
Вчора він матері частину зарплати віддав, мати з батьком були раді, що в сина наче все добре. Ну так і нехай вони радіють, а він пару-трійку днів відпочине, а потім знайде іншу роботу.
На останній він матраци пакував і грузив на продаж, а до цього дивани продавав у меблевому, навіть менеджером був!
Мати його свого часу переконала коледж закінчити, батька просила його туди возити і контролювати, так що у Микити навіть диплом є про освіту!
Батьки в нього вже пенсіонери, майже в сорок років його народили і трясуться над ним, як невідомо над ким.
Усе щось хочуть від нього, жити не дають спокійно! Іноді це дуже дратує, але взагалі Микита їх любить. Матері завжди посуд мити допомагає, та й батькові, якщо що, завжди готовий допомогти.
Не такий він і поганий, навіть не гульбанить, як сусідський Андрій. Просто йому нудно.
– Ви помилилися, дівчино! Який ще син? Наш Микита не одружений, і дівчини в нього немає, що ви таке кажете? – Мама говорила голосно, голос її тремпітв, вона помітно нервувала.
Потім вона вигукнула ще голосніше, хотіла щоб він почу: – Микито, синку, та скажи ти цій дівчині, що помилилася вона, ну що це за неподобство?
Микита ще раз потягнувся, підвівся, натягнув футболку і вийшов у коридор. На порозі стояла худорлява дівчина, коротко стрижена, з якимсь маленьким хлопчиком.
– Микито, я вчора тобі писала і дзвонила, у мене така ситуація. Я в палату лягаю надовго на процедури, а крім тебе у нас немає нікого. Ти ж знаєш, я зовсім одна, мені від тебе не треба було нічого, я сама сина вирощу, але зараз дуже потрібна допомога!
Микита протер очі, спочатку навіть не зрозумів, що це Таня. Ось значить хто йому вчора дзвонив і СМС слав, а він їх навіть не прочитав.
Та сама Таня, весела, галаслива та заводна, душа їхньої компанії. Вони гасили разом років шість тому, по молодості. А зараз Микиті вже й не хочеться з компанією мотатися. Але дивно, що це вона прийшла до нього?
– Це твій син, я ж тобі казала, що ти не зрозумів тоді? – Тихо запитала Таня, – Ну так, ти видно думав, що я жартую, повернути тебе хочу, ми ж тоді розбіглися і все. Та мені не треба нічого від тебе, ти не в моєму смаку, просто така ось ситуація…
– Мій син? – До Микити дійшло нарешті.
Хлопці тоді й справді казали, що народила Таня, і що від нього народила. Потім чутка пройшла, що вона заміж вийшла і поїхала, та він і не обіцяв їй нічого.
Таня була дівчина з іншими поглядами, старша за нього на сім років, у неї ніби тато був крутий, а матері не стало, вона універ закінчила і вже працювала.
Микита тоді думав, що це просто примха багатої дівчини – з ним разом гуляти.
– Про батька я тоді обманула, я з дитбудинку, – ніби прочитала його думки Таня, – Решта правда, ти вибач, що так вийшло, я його потім заберу, гаразд? Мені бігти треба, без процедур я точно не протягну довго, допоможи, ти ж був добрий, я пам’ятаю?
Микита стояв і очманіло дивився на Таню, а вона поставила на підлогу сумку і поцілувала хлопчика:
– Тут його документи, та гроші, а тут одяг, садок його на вулиці Сковороди 15, я їх попередила. Я побігла, вибачте мені! Так, його звуть Славко, не хвилюйся, він у мене самостійний, – Таня швидко вкотре поцілувала сина, різко розвернулась і вибігла з квартири.
Було чути, як вона бігла сходами, потім гримнула дверима під’їзду.
Микита так і стояв мовчки здивований, та й мама його теж не знала, що й сказати.
– Тату, а де я спатиму? – Хлопчик підтягнув до себе сумку і смикнув Микиту за футболку.
Валентина Іванівна теж розгубилася і мовчки дивилася то на сина, то на… онука?
Микита скуйовдив долонею волосся, ніби хотів від усього цього прокинутися, як від поганого сну, подивився на хлопця і приречено вирішив: – Зі мною в кімнаті спати будеш, ну де ж ще, пішли покажу…
– Ти що, правда думаєш, що вона не обманює? – нарешті вийшла із заціпеніння Валентина Іванівна.
– Розберемося, мамо, ну не виставляти ж хлопця на вулицю, – буркнув у відповідь Микита.
Хоча сам він гадки не мав, що він з ним робитиме, ніколи всерйоз не думав, що в нього і справді є син.
Вночі Микита ніяк не міг заснути. Поруч, на розкладному кріслі, солодко спав його син, це ніяк не лягало в його голові.
На ранок Славко підвівся рано, вмився, зуби почистив і розбудив Микиту: – Тату, вставай, на роботу запізнишся! А я в садок.
– На яку роботу? – спросоння сказав Микита.
– На звичайну, ти ж дорослий. Будеш омлет? Я вмію готувати, одягайся швидше, – суворо сказав Славко, і Микиті реально стало соромно перед хлопцем.
Через тиждень Микита на роботу влаштувався, надто вже серйозно його Славко про його роботу розпитував. Він взагалі раптом відчув себе дорослим, навіть майже старим, і запереживав, що й не жив навіть до ладу!
Як він жив? Ніби спав, нічого не тямив, а якби Славко ніколи не з’явився?
А одного разу вночі Микита прокинувся від того, що хтось хникав під ковдрою. Виявилося Славко плакав, він раптом подумав, що мами не стане і він її більше ніколи не побачить?
– Не хвилюйся, я завтра з спеціалістом поговорю, хочеш? – запропонував Микита. Тільки тоді Славко заснув, схлипуючи уві сні.
За три тижні Микита різко змінився. Він же дорослий чоловік, на нього син дивиться.
І взагалі, раптом і справді Тані не стане, тоді доведеться тест зробити, щоби Славка собі залишити. Адже він вже став звикати до нього, дивно як вийшло, що він стільки років не знав, що в нього син є.
Таня, коли її виписали з палати, ще більше скинула, але була дуже енергійна,
– Микито, ти мені вибач, я дуже запереживала, здалося, що не стане мене, так мені було погано. А синові я давно вже твоє фото показала і розповіла, що ти не знаєш, що він є, що я його для себе народила, бо не розумна була. Вважала, що тобі про нього не обов’язково знати, а мені на огляді сказали, що я довго не протягну. Я егоїстка, хотіла пізнати радість материнства! Загалом, Микито, я заміж виходжу за свого лікаря. Я тепер здорова, мені допомогли і все буде гаразд. Нехай Славко збирається, ми додому поїдемо.
– А як же я? Як Славко? Мої батьки до нього тільки почали звикати, ти що знову за мене все вирішила? – здивувався Микита.
– А ти подорослішав, треба ж, я думала так і проживеш маминим синочком, – усміхнулася Таня, – втім ми обидва гарні, кожен по-своєму виявився егоїстом…
Тепер Славко часто у тата залишається.
Таня заміж вийшла, у неї незабаром дочка народиться. Чоловік її хороша людина, але рідний батько Славка – Микита.
Одружитися Микита поки не збирається, надто ця справа відповідальна. Хіба можна лише б одружитися, а раптом вона до його сина погано ставитиметься? Цього Микита не може допустити, син у нього на першому місці.
У четвертому класі Славко зовсім несподівано часто нездужати став! А нещодавно знову зліг ні з того, ні з сього.
– Тату, я нашу класну керівничку Марину Михайлівну попросив зі мною позайматися. Поки мені не дозволять до школи ходити, вона сама погодилася до нас заходити ввечері, гаразд? Ну, поки я в тебе живу, можна?
Микита погодився, хоча дуже йому це здалося підозрілим.
Марина Михайлівна щовечора до них заходить. Червоніє, коли з Микитою поглядом зустрічається, але Славика хвалить, каже, що він дуже кмітливий, напевно, є в кого.
Симпатична виявляється у сина вчителька.
Коли Славку дозволили ходити до школи, вона продовжила вечорами займатися з ним. Микита після роботи за сином до школи заходить і вони разом потім Марину Михайлівну до дому проводжають.
А нещодавно раптом Славко йому сказав: – Тату, уявляєш, наша вчителька така розумна і добра, а живе одна, дивно правда?
– І не кажи, і справді дивно! – То може ми в кіно її покличемо, га тату? – наполегливо продовжив Славко.
Микита засміявся і погодився.
Йому й самому давно Марина Михайлівна подобалася. Ну а якщо вона і синові подобається, чому ж її не запросити?
Все сталося саме так, як Славко задумав. Не дарма він морозивом наївся і занедужав, тато тепер залицяється до Марини Михайлівни. І на сина запитливо поглядає, мабуть, щось запитати хоче. Славко дуже сподівається, що тато нарешті вирішив одружитися. Тепер він точно готовий до сімейного життя. Адже люди не повинні бути самотніми, тоді вони нещасні – так мама завжди каже.
Що ж робити, якщо його батьки не хочуть бути разом, нехай хоч окремо вони будуть щасливі.
P.S. А Валентина Іванівна взагалі вважає, що Славка їм ангел послав, адже Микита лише завдяки йому зрозумів, що він вже дорослий чоловік.
А скільки таких хлопців, горе чоловіків так і не змогли стати дорослими…